Розділ 19

Стрімка течія відносила все далі і далі від монстра. Спочатку я раділа цьому, аж поки не побачила, що над головою стуляється гілля крони дерев, а потім і кущів та не зрозуміла, що річка несе мене під землю. Схоже, невеликий відрізок, де вона протікала поверхнею, закінчувався.

Мені все ще не вдавалося дістати ногами до дна, а спроби чіплятися за гілки і коріння були марними. Течія прискорювалася, і я з жахом уявила собі, що попереду може бути водоспад.

Нібито у відповідь на мої страхи, вода кинула мене на каміння, вдаривши об гострий край. Тут було мілкіше, і я спробувала випростатися, однак невмолима течія потягла далі.

Вода була каламутною і несла різне сміття. Не дивно, враховуючи, скільки землі монстр накидав у ярок.

Попереду з'явився гул, поки що тихий. Схоже на те, що мої найгірші підозри справджуються і попереду дійсно водоспад.

Я спробувала пірнути, щоб вхопитися за камені, внаслідок чого зробила у воді перекид. На дні все ж таки вдалося вчепитися за камінь, і, обійнявши, я потягла його за собою, вигрібаючи ногами до берега.

Скельний уламок сповільнив моє просування - ближче до берега течія була не такою стрімкою.

Гул водоспаду наближався, та я вже стояла на карачках у воді, з останніх сил відповзаючи вбік у широкому розливі перед водоспадом.

- Ти ціла! - Зерд упіймав мене, мокрий з голови до ніг, так само, як і я.

Ми піднялися над річкою, та розвести вогонь було годі й мріяти. По-перше, сірники геть мокрі, а по-друге, навряд чи тут назбираєш хмизу.

Треба вибиратися звідси, поки нас не знайшли якісь підземні жителі. У цьому світі всього можна очікувати, і не факт, що вони будуть дружньо налаштованими.

- Я знаю, що нас зігріє! - Зерд простягнув флягу із самогоном.

Вистачило декількох ковтків, щоб по тілу розлилося тепло. Дан робив самогон на совість. Не знаю, де він навчився такій технології, але зігріваючий напій був прозорим і майже баз запаху, нагадуючи горілку.

Однак потрібно рухатися. Якщо сидіти на камені, недовго замерзнути, навіть з півлітрою самогону.

Тримаючись за стіну, я зробила декілька кроків по схилу в напрямку водоспаду, де ревіла вода, падаючи на камені, а над водоспадом стояла хмара бризок.

- Тут є відгалуження, - повідомила я Зерду. - Спробуємо?

Прохід вивів нас до великої печери, та принаймні тут було сухо.

- Я знаю ще один спосіб зігрітися, - невинно зауважив Зерд, коли ми стояли, намагаючись роздивитись, що ховається під склепінням печери.

За допомогою огнива Зерду вдалося запалити невеликий гніт, просочивши його самогоном. Тепер він тримав його в руці, другою пригортаючи мене до себе з цілком зрозумілими намірами.

- Облиш! - я жартома вдарила його по руці.

- Ти впевнена? - він поцілував мене в маківку.

Від його поцілунку мене обдало таким жаром, що з'явилася спокуса і справді так зігрітися.

- Угу! І тільки почнемо зігріватися, як з печери вискочить якийсь монстр! - пожартувала я.

- Краще не згадуй про це, - Зерд миттєво став серйозним. - Ходімо!

Він ішов попереду, прямуючи до протилежного кінця печери. Як не дивно, під ногами було не каміння, а грунт, хоча стіни печери були кам'яними.

Начебто тільки що поруч зі мною не було пристрасно закоханого чоловіка. Та мушу зізнатися, що його здатність до самоконтролю мене надзвичайно заводила, і я була майже готова зробити те, що він запропонував. Та мене відволікли від не зовсім пристойних думок.

Величезний камінь попереду Зерда піднявся над підлогою і рушив у його бік. Зерд відскочив, прикриваючи мене рукою.

Гніт уже догоряв, і було не дуже добре видно, що відбувається. Та це виявилася всього лише велетенська черепаха. Вона статечно проповзла повз нас і знову зайняла позицію, втягнувши голову і лапи під панцир.

- Уф! - з видиху Зерда я зрозуміла. що йому було не до сміху.

А мені стало смішно. Виявляється, тут є свої спостерігачі.

Ми зупинилися на відпочинок. Одяг частково висох, бо пройшли ми чимало, та щось не схоже, щоб цей шлях вивів нас на поверхню.

- Може, повернемо назад, - невпевнено поцікавилась я, - і пошукаємо інший вихід?

Зерд пробурчав щось нерозбірливе і замовк.

Я звернула увагу, що в шум водоспаду за спиною, який заповнював увесь простір, почали вплітатися нові ритмічні звуки. Складалося враження, що попереду хтось б'є у велетенський барабан.

Зерд зупинив мене, приклавши палець до вуст. Ми стояли між кам'яними стінами у проході, що звузився настільки, що пройти можна було тільки по черзі.

Після того, як Зерд загасив черговий гніт, я побачила далеко попереду відблиски мерехтливого світла.

Далі ми йшли обережніше, майже у повній темряві, через що я пару разів наштовхувалася на потривожених нашою появою черепах. Втім, я вже не лякалася до смерті, коли черговий великий камінь починав рухатися. Схоже, ані шум водоспаду, ані шум велетенського барабану не заважали жителькам підземного світу, на відміну від двох Вартових, які блукали їхнім підземним царством без жодної розумної мети.

Я відчула запах диму. Так і є, попереду запалили вогнище. Тепер уже було видно, як відблиски вогню освітлюють склепіння печери.

Вперше чую, щоб у цьому світі проводили шаманські ритуали.

Удари барабану, що на деякий час припинилися, поновилися з новою силою. Ми знаходилися на кам'яному балконі над круглим приміщенням, що самою природою було створено, як величезний концертний зал. Тільки замість люстр були сталагміти.

Посеред цього концертного залу, чоловік із довгим сивим волоссям бив дерев'яною колотушкою по туго натягненій поверхні музичного інструменту. Ритм його ударів був настільки гіпнотизуючим. що хотілось дивитись і дивитись, забувши про все інше.

Втім, Зерд як слід струснув мене за плечі.

- Не засинай!

- Я не можу цьому опиратися, - прошепотіла я.

- Спробуй взяти в руки талісман.