Розділ 4

- Пане генерал, все готове до демонстрації! - Дапнуг затнувся. - Тільки...

- Тільки що?

- Тільки піддослідний утік.

- Як утік? - генерал не зрозумів.

- Глітт уже з'ясовує і обов'язково з'ясує.

Дапнуг переминався з ноги на ногу. В тому, що відбулося, його провини не було, та ніхто не міг передбачити, на кого впаде генеральський гнів. А рука у генерала важка, це було відомо.

- Забирайся геть! - генерал навіть тупнув ногою від досади.

- Ваше високопревосходительство, не звольте гніватися, - втрутився ад'ютант, якого поза очі називали правою рукою генерала. - Іншого піддослідного доставлять дуже швидко.

* * * * *

Варг зупинився перепочити. Йому таки пощастило вибратися з будівлі. Він сів, притулившися спиною до стіни, і витягнув ноги у брудних чоботях, наскільки це дозволяв вузький прохід.

Ті десять днів, що він тут знаходиться, їх майже не годували, і він був такий голодний. що ладен був з'їсти щура. якби той мав нещастя трапитися йому під руку.

Фортуна відвернулася від нього. Коли галера демів поверталася із знатною здобиччю, на горизонті з'явився незнайомий корабель. Він стрімко наближувався, і стало зрозуміло, що такого велетня вони ніколи раніше не бачили. Сірий корабель, вдвічі вищий за галеру, наблизився, перетнувши курс, і звідти почали бити невідомою зброєю. Частина людей загинула, а частина впала у воду, після чого нападник виконав маневр на абордаж і захопив беззахисну галеру, можна сказати, голими руками.

Варг намагався врятуватися у трюмі, та це йому не допомогло, і невдовзі він, разом з іншими демами, полоненими та гребцями з галери опинився у трюмі ворожого корабля, зв'язаний по руках і ногах.

Наразі надворі була ніч, і це давало Варгу шанс. Він спостерігав за тим, як вдалині засвітилися ліхтарі і час від часу мелькали людські тіні.

Варг зрозумів, що вчинив правильно, не побігши до воріт, а вирушивши у протилежному напрямку, і заховавшись серед скупчених будівель у великому дворі, огородженому металевим парканом.

Врешті-решт, йому вдалося заховатись в баку для сміття. Та він був не один. Почувся обурений писк щура, якого він потривожив.

Щось загуло, по баку грюкнуло, і Варг відчув, як його піднімає у повітря, а далі він полетів до кузова разом із залишками продуктів, ганчір'ям, пробірками, шприцами та іншими продуктами лабораторної діяльності.

- Готово! - вигукнув працівник бази, коли порожній бак повернувся на місце, і сміттєвоз вирушив у зворотний шлях.

Коли сміттєвоз заїхав на звалище і викинув купу сміття, на якій лежав Варг, той спочатку подумав, що задихнеться, і почав відчайдушно борсатися. розкидаючи непотріб, що висипався на нього зверху. Якби хтось придивився до купи сміття уважніше, Варга обов'язково побачили б. Однак сміттєвоз вже поїхав, а більше нікого те, що тут відбувається, не цікавило.

Дем завжди знав, що спробує втекти, та досі не випадало нагоди. Його та інших полонених привели до гірської місцевості і завели до незрозумілого вигляду будівлі, фасад якої був зроблений з оштукатуреної цегли, а задня частина нагадувала дві велетенські котушки для ниток, заглиблені в гору.

Полоненим розв'язали ноги і погнали всередину, де людей підводили до металевої арки, ступивши в яку, вони зникали у тьмяно-сірій хмарі, що висіла по другий бік арки, немовби спустившися з гори перед грозою

Побачивши це, полонені відмовлялися йти, і тоді їх погнали силоміць, жінок і чоловіків, кого потиличниками, а кого й батогом. Вийшовши із сірої хмари, вони опинилися у такій самій будівлі, де їх повели до виходу.

Остаточне рішення тікати за будь-яку ціну виникло у Варга, коли він зрозумів. що їх готують до перетворення. Коли їх привезли до лабораторного центру і проводили коридорами, дем побачив у одній з кімнат знайомі флакони і шприци. Тепер для нього була приготована доля, на яку він сам прирікав захоплених рабів. І з цим Варг ніяк не міг погодитися.

* * * * *

Наступного разу пан генерал був задоволений. Йому продемонстрували піддослідного, а також купу флаконів з різнокольоровими етикетками. Генерал з важливим виглядом йшов за керівником лабораторії, час від часу ставлячи запитання. От тільки Дапнуга гризла тривога, оскільки втікача так і не знайшли.

Перед тим, як відвідати лабораторний комплекс, пан генерал ознайомився з розрахунками, які надали військові, і тепер слухав доповідь про те, як його плани будуть втілюватися у життя.