Розділ 1

Довге очікування може стати випробуванням для будь-якого терпіння.

- Потрібно було мені піти в розвідку, - невдоволено пробурчала я..

Зерд моментально відреагував:

- Я ж сказав, що не відпущу тебе. Варто залишити тебе одну, як неодмінно вскочиш в якусь халепу.

- Ну про тебе не можна такого сказати, - я намагалася зробити свій тон якомога іронічнішим.

- Чого ж не можна? Можна, - поступливо погодився Зерд.

Із зброєю напоготові ми лежали у високій траві, огорнуті мрякою важкого туману.

Світло від зірок і туманностей на нічному небі чужого світу не давало змоги роздивитися деталі, та якщо очі звикнуть, можна орієнтуватися.

Темна фігура піднялася на фоні нічного неба, і два постріли пролунали майже одночасно.

Несун, велетенський гібрид мурахи та павука, за інерцією зробив ще крок на підгинаючихся лапах і впав на бік, завмерши на пагорбі темною масою.

Зерд підвівся. Монстр був останнім із трійки рейдерів, яка вийшла на охоту за кіртом біля нашої стоянки.

Свого часу, при обшуку вцілілої частини будівлі Малої Цитаделі, Дану вдалося знайти сувій пергаменту в обгорілому дерев'яному футлярі. На сувої були позначені укриття нечисті, розташовані на південь від Імперії, і, зокрема, на землях Мальроку.

Вже другий місяць ми займалися зачисткою цих укриттів.

У землянці з двома грубо збитими лежанками Зерд запалив свічку і став роздивлятися трофейний кірт. Він розгортав упакований у багато шарів волокнистого матеріалу предмет. У непевному світлі Зерд зважив у руці кам'яну паличку.

- Схоже на нефрит, - він повернувся до мене, тримаючи кірт.

Його зіниці, розширені у напівтемряві, раптом стали бездонними.

- Люба, - кірт відправився на своє місце на столі. - Я казав, що кохаю тебе?

Із грацією хижака він повільно наближався до мене, причому його погляд опустився на мої губи, а потім все нижче і нижче. Він притиснув мене до стіни.

- Отямся! Що на тебе найшло? - він хотів підхопити мене на руки, та я відчайдушно пручалася.

- Тихіше, - обійнявши, він гладив мене по спині. - Я тебе не ображу!

- Ясно, що не образиш! - мені нарешті вдалося вивільнитись. - Але ж ти сам на себе не схожий. Що на тебе найшло?

Я кинула погляд на стіл.

- Зерд, це кірт!

- Просто я тебе хочу, - невдоволено буркнув він. - І до чого тут кірт?

- Ти став таким після того, як узяв його в руки!

- Ну то спробуй сама, якщо така розумна!

Я відмахнулася від руки, що намагалася мене вхопити нижче спини, і пішла до столу.

Нефритовий стрижень. Гм, дивна асоціація. Узявши в руки предмет, я повернулася до свого супутника.

Наче розряд електричного току пробіг по руці, зародившися у прохолодному камені і досягши якихось потаємних куточків мого єства.

- То як, принцесо? - переді мною стояв грецький бог.

Цього разу ми не стали опиратися пристрасті, і нашвидкоруч збиті меблі у землянці ще довго рипіли, обурено нагадуючи про мить несамовитого кохання, коли їм тільки дивом вдалося вцілити, витримуючи вагу Зерда і мою.

Коли все скінчилося і Зерд лежав поруч зі мною, важко дихаючи, а моє тіло інстинктивно продовжувало тягнутися до нього, не в змозі насититися пестощами, свічка затріщала, та так, що я зіскочила з лежанки і підбігла до столу.

Навколо кірту переливалися іскри, утворюючи ауру мерехтливого світла. Під моїм поглядом вони зникли, втягнувшися у камінь, і на столі знову лежала звичайна собі нефритова паличка.

Зерд провів рукою по обличчю:

- Що це було?

- Щоб це не було, більше ми його торкатися не будемо.

- Нам просто пощастило, що все скінчилося добре, - пробурмотіла я, обережно загортаючи кірт у волокнистий матеріал.