Розділ 75. На мить від загибелі

Лотті й сама не розуміла, чому відмовила цьому симпатичному, хоча й дещо необережному чоловікові у пропозиції зайняти місце в гелікоптері. Можливо, вона побоювалася отримати підтвердження своїх уявних картин, де Зерд ввижався їй оточеним гаремом напівоголених красунь. А можливо, всередині неї оселилося бісеня, яке давало про себе знати у найбільш невідповідні моменти життя, штовхаючи Лотті на ризиковані й не дуже розважливі вчинки.

Та як би там не було, вони з Лекстером просувалися напівпрозорим осіннім лісом.

Шум, вдесятеро більший, ніж той, який видавав неоковирний монстр із тонкими, як палки лапами, який нещодавно намагався познайомитися з Лотті ближче, змусив їх кинутися на землю. Цьому Лотті навчилася швидко - падати на землю при найменших ознаках небезпеки.

А оскільки такі ознаки зустрічалися на кожному кроці, її костюм, що й так був не надто шляхетного вигляду, носив на собі сліди численних падінь.

Повз них через підлісок прошелестіло щось таких розмірів, що змусило Лотті заціпеніти. Нібито в цьому монстрі не було нічого незвичайного - ящірка і ящірка. От тільки її розміри ніяк не вкладалися в картину світу Лотті. І поки Улінт прямував до моря, задоволений виконаним завданням, Лотті і Лекстер вирушили у протилежному напрямку. Власне, герцогиня була готова прямувати куди завгодно, тільки подалі від цього чудовиська.

Йти по слідах Улінта було неважко, оскільки велетенська ящірка залишала за собою чималу просіку, не гірше від трактора на лісоповалі. Та ось сюрприз - вдалині почулися людські голоси.

Герцогиня з Лекстером перезирнулися і рушили вперед, втім, ховаючись серед неушкодженої рослинності обабіч утвореної Улінтом просіки.

Голоси належали кільком чоловікам, і в одному з них герцогиня із потаємним солодким відчуттям, що помста близько, упізнала голос Владики. Його неможливо було не впізнати за характерним розтягуванням слів і по-котячому вкрадливими нотками.

Тож герцогиня дала знак супутнику розділитись, що на її думку вдвічі збільшувало шанси на успіх, і вирушила у напрямку загубленої в хащах групи людей.

* * * * *

Поклавши Старшого жерця на землю, Улінт зник серед дерев, і тільки хрускіт хмизу під могутніми лапами вказував напрямок у якому віддалилося земноводне.

Про безпеку подбав Старший жрець. Це він віддав наказ Улінту курсувати поблизу імпровізованого штабу.

Самому Владиці не спало б на думку це зробити, і недарма Старший жрець вважав його досить-таки безпорадним у деяких практичних питаннях.

Старший жрець уже втомився відповідати на запитання щодо Голіафа. Зрозуміло, що Владику цікавило все до найменших подробиць, і в його очах при думці підкорити собі такого монстра спалахував жадібний вогник. Однак Старший жрець за останні дні пережив стільки пригод, що це його виснажило вщент, і найбільшим його бажанням було трохи поспати. Та навряд чи Владика йому це дозволить.

* * * * *

Лекстер отримав наказ нікого не залишати в живих. Коротке спілкування з Даном дало герцогині достатнє розуміння стосунків між Зердом і Владикою, щоб мати підстави для такого наказу.

Напівсуха осіння трава колола руки навіть крізь одяг, коли Лотті у кращих традиціях пластунів підповзала до місця, звідки лунали голоси.

Як на гріх, вона нічого не могла роздивитись, бо на перешкоді стояла смуга густих кущів, у які геть не хотілося заповзати. Та чого не зробиш заради помсти.

Лотті із сумом уявила, на яке опудало зараз схожа, та робити нема чого - попрямувала уперед. Повзти серед кущів виявилося не так уже й складно, і вона добре чула голоси, зокрема голос Владики, дивуючись, що він не подбав про те, щоб виставити вартових. Це настільки захопило її увагу, що вона не почула звуку, що сповіщав про появу великого монстра. Точніше, вона його почула, але було вже пізно.

Лотті злетіла вгору, підкинута рухом велетенської пащі Улінта.

Можливо, її помилкою було те, що вона просувалася вздовж його шляху, тоді як Лекстер підходив з протилежного боку, і йому пощастило більше.

Ці думки промайнули в голові Лотті, поки вона, у стані вільного польоту, намагалася знайти хоч якусь опору.