Розділ 69. Блиск в очах

Коли у Зерда з'являється такий блиск в очах, сперечатися з ним не має сенсу. Це я вже засвоїла.

Єдине створіння, до якого він здатний дослухатися в такі моменти, має крила і дзьоб, і здебільшого сидить у нього на плечі.

Ім'я тільки-но повернувся з обльоту, і, судячи з усього, приніс невтішну звістку.

На кораблі тривала метушня. Зерд наказав готуватися до висадки на берег групі з шести чоловік із двома касетами.

Саєб був сьомим, і сподіваюсь, Зерд не мав надії на те, що я залишуся на кораблі. І буду спокійно спостерігати за тим, як він збирається покласти голову у пащу тигрові.

Моя несмілива спроба спитати, чи не було би краще розігнану касету скинути з гелікоптера, була відкинута. Втім, я й сама розуміла. що вона продиктована відчаєм. Якщо монстр здатний метати блискавки на більш-менш значну відстань, він не підпустить до себе гелікоптер.

Тим часом, дві шлюпки заповнилися бійцями.

- Зерд, я вирушаю з вами! - намагалася зобразити тон, який не допускає заперечень, та вийшло не дуже переконливо.

Вартовий махнув рукою, щоб його зачекали, і повів мене до каюти.

Він сів навпроти мене, так, як ми вже колись розмовляли.

- Нью, я ніколи в тобі не сумнівався!

Еге ж, за винятком того моменту, коли побачив мене в обіймах Дана. Я іронічно підняла брови.

Зерд між тим продовжував:

- Найбільшим моїм бажанням є заборонити тобі вирушати з нами. Однак, я не буду цього робити.

Можна подумати, що в нього є таке право.

- ...оскільки поважаю твій вибір. Однак скажу тобі чесно, я не бачу, яка користь може бути від твоєї присутності.

Я знизала плечима. Можна подумати, що вперше траплялася ситуація, яка могла набути несподіваного повороту. І Зерд прекрасно це розумів.

Несподівано він опустився на одне коліно.

- Кохана!

Видно було, що слова даються йому важко.

- Я хотів би з тобою одружитися. Якщо ти згодна, звичайно.

Оце знайшов час і місце! Взагалі невідомо, скільки з нас повернеться живими.

- Спочатку треба перемогти цього монстра, - буркнула я, відвертаючись.

- Дякую, що подарувала мені надію! - урочисто промовив Зерд.

Від здивування, я обернулася, підводячись, однак у виразі його обличчя не було й натяку на глузування.

Добре, що я не встигла розреготатися. Образила би коханого вщерть.

Все-таки, ми з різних світів, і він просто не уявляє, наскільки комічно виглядали б подібні слова від мого сучасника.

Зерд також підвівся і простягнув мені руку.

- Ходімо!

Я довірливо вклала долоню у його руку. Як завжди, його впевненість подіяла на мене заспокійливо.