Розділ 18. Павутиння

Липке павутиння. Воно скрізь.

Я йшла, підсвічуючи ліхтариком, а Зерд намагався ступати за мною слід у слід.

-Пригнися! - сплетіння блискучих ниток колихалося на рівні мого обличчя.

Цікаво, як Ті, хто говорить з Темрявою, проходять ці лабіринти. Навряд чи в них є електричні ліхтарики. Чи все-таки є?

Касети з атомним паливом справили на мене неабияке враження, і я не без зловтішності повідомила Дану, власником якого скарбу він наразі є. Це не рахуючи Норісси, звичайно.

Далі павутиння утворювало тунель, яким довелося проповзати, притискаючись до землі. Та в кінці очікував неприємний сюрприз: вихід з тунелю був завішаний суцільним павутинням.

- Зерд, назад! - добре, що ми домовились тримати дистанцію.

Уявляю, як я виглядала в очах свого коханого, виповзаючи із цього клятого тунелю і звиваючись не гірше за якусь гусінь. Цікаво, якого біса...

Закінчити думку я не встигла. З укриття з огидним шипінням вистрибнув несун і понісся до мене, виставивши отруйні жувала.

Зерд зняв його пострілом.

- Укриття! - ми кинулися в різні боки, щоб узяти монстрів під перехресний вогонь.

Вдалося покласти ще п'ятьох, коли при черговому натисканні на гачок я не відчула звуку пострілу. Магазин порожній.

- У мене нуль! - вигукнула я, як учили в Центрі, дістаючи змінний магазин із наміром вставити його у гніздо на гвинтівці.

Іззаду почувся дивний звук, щось середнє між гарчанням і задоволеним повискуванням.

Не витрачаючи часу, я відкотилася уперед і вбік, під захист поваленого дерева. На тому місці, де я щойно була, в грунт встромилися кігті величезної лапи.

Сухе клацання пострілу, та куля відскочила від броні.

Монстру заважали дерева, а його нижні кінцівки плуталися в купах валежнику. Він підібрав уламок деревини і жбурнув туди, де знаходився Зерд.

Ідентифікувати вразливі місця цього чудовиська я не змогла.

Луската броня монстра вкрита липкою тиною, начебто він тільки що виліз із болота.

Мені потрібно було відтягнути його на себе, даючи Зерду можливість розібратися з тими, хто виходить з укриття.

- Гей, я тут! - вигукнула я дзвінким голоском, напевно подібним до того, яким Червона Шапочка розмовляла із Сірим вовком.

Та несподівано для мене монстр, який загальмував перед купою поваленого гілля. перехилився і, ставши на верхні кінцівки, зробив кульбіт у повітрі, приземляючись у небезпечній близькості від мене.

Оце сюрприз! Ще акробатів нам не вистачало!

Моїм наступним укриттям став маленький ярок, зарослий жимолостю, який за моєю спиною поглиблювався, уходячи вниз.

Чудовисько прямувало до мене із гарчанням і скавучанням. Такі звуки міг би видавати песик, побачивши улюблену іграшку і стрибаючи від задоволення. От тільки улюбленою іграшкою чудовиська, схоже, була я.

Мені пощастило в тому, що ярок виявився досить вузьким і глибоким, і поки монстр по черзі намагався просунути в нього то морду, то лапу, мені вдалося увігнати кулю під пластини броні. Монстр заверещав і смішно застрибав на одній лапі, тримаючись за уражене місце.

Втім, поранення ще більше його розлютило, і вниз полетіли грудки землі. Тепер монстр намагався поховати мене в моєму укритті, скидаючи грунт в ярок. Повинна сказати, що копав він, як бульдозер, і з цим терміново потрібно щось робити.

Квакання і верещання, що час від часу проривалися крізь гарчання мого візаві, схоже, припинилися. От тільки у мене намічалися нові проблеми. Нижче в ярку протікав струмок, і монстр, засипаючи розщелину землею, схоже потривожив його верхнє русло.

Скинута земля на очах просочувалася вологою і загрожувала перетворитися на справжній сель і дійсно поховати мене під багатотонною масою.

Я кинулася униз, вже не розбираючи дороги, і тільки встигаючи притримуватися за коріння дерев.

Один з коренів виявився трухлявим і відламався, залишившись у руці. а слідом за цим на мене хлинула хвиля піску.

Пісок навпіл з водою поніс мене, перевертаючи і підкидуючи, аж поки я не впала у воду, відчайдушно вигрібаючи вбік, щоб величезна маса піску і землі, яка гналася за мною, не притиснула до дна, звідки не буде шансу вибратись.

В озері виявилася стрімка течія, що відносила мене від берега. незважаючи на всі спроби до нього дістатися. Втім, це було не так і погано, оскільки я вже чула гарчання монстра, який спускався берегом. Він знайшов не просту іграшку, а цілу захопливу гру, от тільки мені було зовсім невесело.

* * * * *

Зерд подивився на димок із дула пістолету-кулемету, похитав головою і сховав зброю в кобуру.

Непогана, але меч зручніше тримати в руці.

Йти по слідах монстра було не дуже складно, оскільки чудовисько, проламуючись крізь зарості, залишало після себе гарну просіку.

Залишивши біля укриття купу вбитої нечисті, Зерд вийшов до місця, де розпочинався закиданий монстром ярок.

Було неважко відтворити картину того, що відбувалося, тож він вирушив до озера. Зерд побачив чудовисько у той момент, коли монстр, зайшовши в озеро майже по плечі, намагався дістати дівчину, яка трималася за корч, що невідомо як опинився посеред озера, щоб не дозволити себе віднести стрімкій течії.

Схоже, озеро було продовженням підземної річки, інакше звідки тут узятися такій стремнині.

Сховавши меч, Зерд дістав пістолет-кулемет і, зайнявши позицію таким чином, щоб Нью не потрапляла до сектору обстрілу, натиснув на гачок. Та монстр, замість того, що розвернутися до Вартового, несподівано кинувся уперед, майже діставши пазурами дівчину, що змусило її відпустити руки.

Монстр теж потрапив у течію, однак йому вдалося зберегти рівновагу і тепер, він, нарешті, попрямував до Зерда. Чудовисько майже вибралося на берег, коли повітря розірвало огидне квакання.

Останній із стрибунів з якоїсь причини затримався і тепер, нарешті, знайшов порушника свого спокою, щоб зустрітися з ним віч-на-віч. Та планам не судилося збутися - на Вартового очікував більш поважний супротивник.