Глава 9. Повернення

Молодик, ледь прокинувшись від новорічної гулянки та спромігся вийти з будинку надвір. Він був ще надто схмілілим; кілька годин сну не витверезили його розбурхану свідомість. Він стояв на ганку в спідньому та недбало накинутій куртці, намагався палити цигарку, що не приносила задоволення, аж навпаки. 

Але ж гарно було тут, у селі. Хата когось із товаришів, яку він з компанією зайняли на ніч, стояла прямісінько на узліссі. Вже починало підійматися сонце, звідкись долинав приємний запах палених дров. Сніг танув і день обіцяв бути погожим. 

Молодик затягнувся ще раз. Він не встиг навіть щось подумати, коли повз нього, вийшовши з-за сараю, прослідував хлопчина з чимось волохатим на плечах та дівка у воєнному камуфляжі. Мисливці? Двоє не звертали уваги на парубка, наче й не бачили його. Порівнявшись із ним, дівчина, лише знехотя стисла кулак і заїхала молодикові у вилицю так вправно, що той одразу провалився у липкий морок несвідомості. З якого, до речі, лише  нещодавно вибрався, аби вийти надвір. 

Біля будинку стояло дві автівки, на яких відпочивальники й приїбули в цю глушину. Три-Два без проблем відкрила старішу й менш помітну для загалалу машину серії «Лада» — зайва увага на автошляхах їм зараз ні до чого. Віктор поклав чупакабру на заднє сидіння і поки Три-Два вовтузилася  із запалюванням, він просто сидів на передньому сидінні й дивився поперед себе. 

Мотор кашлянув, силуючись претравити бризки бензину, але з першого разу не впорався. Три-Два поглянула назад і важко зітхнула:

— Ану вилазь, штовхати будемо. 

Вампірам було майже не важко випхати автівку з наповненої водою та багном ями, у яку вчора з пересердя заїхав водій, очевидно поспішаючи на святкування. І коли машина була на рівній дорозі обоє сіли в салон — просити мотор завестися вдруге було зайвим. Здаючи назад,  Три-Два глянула у дзеркало заднього виду і миттю затисла гальма, автівкою трусонуло. Віктор глянув через плече: одна з задніх дверцят була прочинена, а на сидінні нікого не лежало.

— Йосип драний… — тільки й зміг він сказати. 

— Валимо звідси, — прошепотіла вампірка. 

Вона круто розвернулася але знову мусила тиснути на гальма. За метрів десять, прямо посеред дороги, скоцюрбився, наче пристойного розміру, сірий собака. Істота припала до землі, чи то готуючись до стрибка, чи то від нестачі сил просто лягла на живіт й не ворушилася. Три-Два оповило бажання щосили натиснути на педаль газу, зім’яти чупакабру і поїхати звідси світ за очі. Але зробити цього вона не могла. Припущення, що звір зараз одним стрибком добереться до лобового скла, виб’є його і випатрає їх з Віктором прямо в салоні, нестримно набирало обертів та холодило свідомість. 

Але звір не стрибав. Він взагалі нічим не ворушив, окрім кінчика носа. І тут Віктор втнув чергову, нічим не аргументовану, дурню.

Вампір відкрив дверцята і вибрався з машини. Чупакабра не ворушилася. Віктор навіщось підняв руки вгору, як перед обер-лейтенантом, і звернувся до чупакабри:

— Я навіть не сумніваюся, що ти мене розумієш, — якось впевнено сказав він. — Тепер ми з тобою одної крові. Тому… — він запнувся.

Три-Два притулила гарячого лоба до холодного керма. Приступ “Мауглі” у цього дурноверхого молодого телепня був надто вже для неї комічним, якби не був таким фатальним. Вона потяглася до бойового ножа, сподіваючись дістати чупакабру, коли та рватиме Віктора на шматки.

— Тому не вимахуйся і залазь в машину. Тікати будемо… Разом… — закінчив свій монолог Віктор. Завіса.

Яким же було здивування обох вампірів, коли чупакабра підвелася на своїх різних за довжиною лапах і попростувала, до автівки. Не кинулася, без гарчання, з трохи спущеним донизу носом та смішно виляючи стегнами…

Дійшовши до Віктора, який, певне, ще сам не вірив у власний успіх, звір глухо загарчав, але не більше. Без проблем смикнув за ручку й відкрив задні дверцята. І коли чупакабра вже якось всілася на задньому сидінні, підібгавши під себе ноги та обгорнулася пацючим хвостом, Віктор так і стояв з піднятими руками а Три-два заклякла, стискаючи мало не до судом, руків’я ножа. Чупакабра відвела погляд убік і тихо гарчала, наче про себе.

Село проїхали без пригод. Виїзд на трасу моніторила машина ДАІ, але розвертатися було вже надто підозріливо. 

— Коли спинять, — інструктувала Три-Два, то нейтралізуємо їх, якомога тихіше. Народу зараз мало, може й не помітить ніхто. Обов’язково треба буде забрати камеру з патрульної машини і цю штуку, якою швидкість міряють…

Наче й так не було зрозуміло. Жезл даїшника, показав, куди їм стати і пузатий дядько у формі, схожий чомусь на гриб-підберезник, виріс біля вікна з боку водія. Недбало віддавши честь та пробурмотівши ім‘я й посаду він зазирнув у салон крізь заздалегідь прочинене вампіркою вікно. Звідти на нього визвірилася чупакабра ще до того, як Три-Два приготувалася відкривати двері й саджати інспектора на перо. 

— Мати рідна! — злякався дядько і відстрибнув на крок, за інерцією хапаючись за кашкет. — Оце у вас собака!

Чупакабра, однак, тільки шкірилася. Вона могла сама відчинити дверцята авто і перебити патрульних, але чомусь обрала іншу тактику. 

— Так, собачка… — непевно промовила Три-Два і вперше за весь час, награно, але дуже мило, невинно посміхнутися.

Даїшник більше не підходив. По ньому було видно, що Новий рік не минувся без кількох грам.  Інакше як би він сплутав казна-що з псом? Патрульний, важко дихаючи, зробив кілька кругових жестів смугастою “чарівною паличкою” і це означало — пощастило. В першу чергу йому самому. 

Віктор з цікавістю спостерігав за чупакаброю. Щойно вона стримала свою агресію. Не випорхнула метеликом смерті з машини і не влаштувала чергової різні, а лише налякала. Кількома хвилинами раніше - підкорилася. Це прямо суперечило словам Юлі про те, що звір вбиває всіх і все на своєму шляху. Тому напрошувалося зустрічне питання: а чи не спеціально чупакабра залишилася в машині, розуміючи, що не можна зараз привертати до себе увагу. Якщо вона володіла достатньої кількістю інтелекту, аби зрозуміти, що їй казав Віктор, коли запрошував їхати з ними, то цілком могла б розрахувати і цю ситуацію з даїшником. Так, це була надто вже суперечлива дика істота. І не факт, що така вже й дика.