Глава 8. Бентежні новини

Перше, що він відчув вже цього разу — важкість у голові. Таке враження, наче її відкрутили, залили туди бетон і причепили абияк назад догори дригом. З-під важких повік очі розпізнали похмуру картину розмоклої та припорошеної танучим снігом землі. Монотонне колихання його кінцівок у повітрі наводило на думку, що безіменна Рішителька здобула десь коня для перевезення знесиленого цивільного вампіра.

Віктор опритомнів повністю. Коня не було, однак зараз він був, у певному сенсі, верхи. Парамедик перекинула його через плече й несла лісом в невідомому напрямку. Вона важко дихала, повільно переставляла ноги, але йшла. Віктор поглянув убік і спершу навіть злякався: через інше плече була перекинута чупакабра.

— Все, далі я сам! — якомога голосніше сказав вампір, однак набряклі голосові зв'язки видали якийсь химерний звук. Парамедик миттю скинула з себе тягарі й сама повалилася на землю. Крім пасажирів на ній ще був бронежилет, зброя та речовий мішок. Вона, хоча й була леді, брутально вилаялася.

Віктор оглянув чупакабру. Сліду від укусу на її шиї навіть і видно не було. Зараз грізний хижак лежав безпомічно, наче мішок картоплі. Поверхнево, вона дійсно була схожа на кенгуру з головою лисиці й пацючим хвостом. Монотонно-сіре забарвлення хутра з трохи світлішими ділянками шиї та живота. Людиноподібні передні кінцівки закінчувалися довгими чорними кігтями, що до третини могли атягуватися в пучки фалангів пальців. Щось схоже Віктор бачив по телевізору в коал, тільки ці кігті були не такі масивні й в рази гостріші. Потужні задні лапи мали розвинену для стрибків ходову частину й також втяжні кігті.У пащі зачаїлась несподіванка: два ряди дрібних гачкоподібних зубів з яскраво вираженими іклами та хижими кутніми зубами. Невеликі загострені на кінцях приплющені вуха, білуваті дрібні вібриси…

Віктор збирався глянути чупакабрі під хвоста, але парамедик випередила його:

— Статевих ознак немає. Жодних. Я вже все перевірила...

— Ну і добре, — задумливо буркнув Віктор, — все одно не придумав, як її назвати. 

І на випередження бурхливої реакції спантеличеної парамедикині спитав:

— А до тебе як звертатися? Все таки.

Рішителька так і не озвучила власне обурення. Як назвати невідомого хижака? Тварюку, яка перегризла сотні людей, пройшла півкраїни і розправилася з елітним підрозділом, наче з ясельною групою? Та вампірка вже давно ладна була розрядити у безпомічну тушку магазин автомату чи всадити бойового ножа поглибше, але не за цим їх сюди послали. І як справжній фанатик своєї справи та ідеї, вона просто не могла піти всупереч наказу вищого командування. Тамувати емоції рішителів вчать чи не найперше. Лише холоднокровна та ідеологічно-підкована машина здатна носити почесне звання привілейованого та надсекретного підрозділу. Навіть якщо це медик.

— Три-Два. — лише просичала вона. 

— Що? — не зрозумів Віктор. Сам він подумав, що у нього великі проблеми з головою після всіх останніх пригод.

— Мій тактичний номер у колишньому підрозділі. Я ж казала, що імена у нас неприпустимі. Називай так. 

Чупакабра почала стиха гарчати непритомною. Стали помітними рухи грудної клітини. Тварині, вочевидь, зараз було надзвичайно боляче. Так, вампірізація не найприємніша з процедур. Тому Віктора розважали історії про людей, переважно малолітніх, які хотіли стати вампірами й вбачали у цьому романтичну пригоду. У смерті немає нічого хорошого, навіть якщо смерть відносна. Міфи, що оповили вампіричну сутність серед людей, надто вже гіперболізували процес переродження тканин та органів. Цей процес, взагалі то, в науці називається реконфігурація. У легендах же сказано, що вампіри — це живі мерці. Потойбічні створіння, які п’ють життя з жертв, щоб залишатися на цьому світі. 

Ті ж, кого кусають вампіри, помирають і приєднуються до когорти живих дохляків, зазвичай зі слизом замість нутрощів та іншою гидотою, замість всього людського. За замовчанням, вампіри також дияволопоклонники, лякаються розп’яття та денного світла. 

З усього цього найближче до істини була, все ж, фізична зміна суб'єкту. Жертва нападу дійсно  змінювалась, але це, скоріше переродження, а не повстання з мертвих. Отрута вампіра була надзвичайно складною високомолекулярною речовиною з багатьох компонентів: природні транквілізатори, анаболіки, вірусоподібні тільця з запасом ДНК та РНК, що займалися переписом генетичного коду жертви, стимулятори та ще такі молекули, від яких Дарвін би заплакав. 

За надзвичайно короткий час цей хімічний “коктейль Молотова” повністю реконфігурує жертву, але не робить її повноцінним вампіром.  Тому до покусаних людей ставлення було надто неоднозначне, як у вампіричному світі, так і в спільноті людей. І правильно — це були вже не люди, але ще й не вампіри, хоча після перетворення внутрішньо більше скидалися на останніх. Лише діти жертв при схрещенні з чистокровним вампіром народжувалися майже повноцінними — людських генів у першому поколінні вже практично не буває. 

Три-два порушила мовчанку:

— Той, хто робив цю “річ” (у тоні та виразі відчувалося презирство), був справжнім генієм, але до твого втручання нічого вампіричного у ній не було. Тож, вітаю, — ти подарував цьому світові щось справді нове (а це неприхований сарказм). 

Віктора збентежили обидва твердження. Чупакабра, тим часом, вже почала смикати кінцівками. Скоро вона опритомніє. 

— Давай ти просто поясниш, тому що випитувати немає часу. До речі, чому за нами більше ніхто не женеться?

Три-два опустила голову, прикривши очі руками, чим демонструвала твердолобість свого співрозмовника. Навіть у світанковому мороці було видно, що сили в ній залишило небагато.  Однак зібравши волю в кулак вона повільно, аби не повторювати, почала ділитися спостереженнями:

— Переслідувати нас вночі, очевидно, ніхто не буде. Хоча ми влаштували тут бійню, яку нам точно не пробачать, зараз це немає сенсу. Супутники мали побачити коли ця… — вона запнулася й з відразою глянула на чупакабру, — стріляла… Ну, стріляли в лісі. І тепер люди, певне, знають, що ми її вистежили. Оскільки нікому не вдавалося чогось подібного, то зараз нас будуть вивчати на відстані, спостерігати за кожним нашим кроком та труднощами у налагодженні міжвидового спілкування. А потім, — вона набрала побільше повітря, — потім нас знищать, а її заберуть собі. Із хорошого: підкріплення, яке йде нам на зустріч, поки не виявили, але дістатися нас їм тепер буде набагато складніше. Це очевидно.