Глава 5. Лови

Багаття приємно потріскувало та обдавало все довкола синюватим димом. Віктор сидів на здоровенній дровеняці з банкою пива та палив цигарку, що за останні десятиліття робив вкрай рідко. Ефекту від такого тандему було небагато — з таким самим успіхом вампір міг би послухати радіо. Але ж за компанію...

Коли він вже хотів було стріляти, один з тих хлопців показав йому здалеку пляшку горілки й вигукнув: "Бухати з нами будеш?" І їх це врятувало — а кажуть, що пияцтво губить життя.  

Компанія зібралася ще та. П'ятеро відірваних від світу та, здавалося, закону Земного тяжіння  туристів називали себе "Орденом Диких" та збиралися зустрічати Новий рік на природі. Навіть не суто в лісі, а в пересувній похідній сауні, спорудження якої Віктор спостерігав ще здалеку. Його майже не розпитували хто він і звідки (сам він сказав, що йде від траси у село до приятелів на святкування). Просто вручили пластикову тару й запросили до імпровізованого столу. Очевидно почати справжню пиятику не було нагоди. А ось маєш — гість у таборі. 

Коли Віктор зміг зблизька родивитися намальований стяг, що майорів над компнією, йому стало не по собі. У червоному трикутнику був зображений кремезний звіроподібний дядько в античній позі.

— А це у вас хто? — обережно перепитав вампір із удаваною цікавістю. Пояснювати заходився молодик, якого з контексту розмов Віктор маркував для себе, як “фармацевт” (ще тут були працівник банку, охоронець, зубний технік та мережевий бізнесмен, який не вживав алкоголь і сповідував вегетаріанство).

— Це чупакабра! — Віктор мало дар мови не втратив, — Але не така, як по телику розповідають, а справжня. Чи то справжній. Десь так його іспанці зображали. А ти щось,  взагалі, знаєш про чупакабру?

З цими словами компанія перехилила вже більше ніж сьому чарку й розмова потекла рікою. Віктор тупо помотав головою — що ж він знає про чупакабру? Як вітчизняну, так і гишпанську. Фармацевт, тим часом, провадив далі:

— У них чупакаброю називається монстр, на якого перетворюється злодій, який краде кіз. 

— Не краде, а ріже, — перебив його “банкір”. — Типу якщо хтось вб'є сусідську козу, то на нього падає прокляття і він стає кровососучим мостром.

Які цінні відомості. Тепер у Віктора корисного теоретичного чупакаброзннавства значно побільшало. Він не хотів розчаровувати хлопців з "Ордену Диких", але малюнок навряд чи відповідав іспанській дійсності. Зображення ж було мало не один в один з тим чугайстром, якого він бачив сьогодні вночі. Тому вампіра воно й збентежило. Хоча збіг мети його полювання й присутності у лісі цих чупакабристів, напевне, був знаковим явищем.

Далі розмови точилися про геополітику, кумедні випадки, пов’язані зі вживанням спиртовмісних речовин та продажних жінок. Віктор з радістю констатував, що теперішня заполітизованість людей майже ніяка. Це вже далеко не початок століття, коли всі довкола мали власну думку й готові були захищати її до смерті. Тепер же усі політичні погляди диктувалися телебаченням та іншими мас-медіа. 

Щодо алкоголізму, то тут все було чітко та ясно, як формула етилового спирту. "Горілка пий — земля валяйся" — от короткий підсумок всієї, майже півгодинної, дискусії. 

А щодо людських самиць, то тут Віктор переважно мовчав. Лише одна з них останнім часом не йшла йому з голови. А жовто-гарячі язики полум'я, що виривалися з чималого багаття, лише нагадували про її яскраве руде волосся. 

Десь за годину після початку застілля над лісом, але трохи далі від табору, пронісся вже відомий гелікоптер. Віктор про всяк випадок зробив вигляд, що шукає щось у рюкзакові, приховавши тим самим обличчя, але це було марно – гвинтокрил летів надто далеко, аби бачити так добре. До того ж, навряд чи люди думатимуть, що вампір сидітиме в компанії інших людей з горілкою, коли на нього полює мало не весь особовий склад спецслужбістів області.

До нещастя Віктора хлопці згадали, що по дорозі сюди бачили бронемашину піхоти, що була припаркована у найближчій лісосмузі та кілька чорних легковушок з синіми номерами, яким тут робити було явно нічого. Це означало, що довкола нишпорять силовики й підготовлені вони надто вже серйозно. Віктор щиро сподівався, що більшість з них нап‘ється сьогодні за Новий рік і він зможе легко обійти всі можливі перешкоди. Але думати так було надто легковажно — це ж не безвідповідальні солдати строкової служби, а кремезні, підготовлені та дисципліновані спецназівці. Напевне.

Згодом Орденці волали дворових пісень під гітару, що в руках “зубного техніка” з довгим волоссям перетворилася у культову мистецьку річ. Віктор й собі підспівував, хоча, як і решта, співати толком не вмів. А коли йому запропонували щось зіграти, м’язова пам’ять майже бездоганно відтворила акорди “Was wollen wir trinken", що його навчили грати в окопах Першої Світової. Навіть гуркіт гелікоптера, що знову кружляв десь далеко над лісами не могли збентежити його в цей момент. 

Ідилію порушив “охоронець” на ім’я Ілля — як виявилося,  автор та конструктор пересувної сауни. Тут її називали «Сауна-travel» і покладали на споруду великі надії. Ілля командним голосом пояснив, що досить цідити горілку — треба доробляти парилку. Каркас зі стовбурів дерев хутко затягнули поліетиленом, краї присипали землею та спорудили тамбур при вході. Його завданням було забезпечити мінімальні втрати тепла та пару при зміні особового складу сауни. 

У багаття покидали великі каменюки, які назбирали усюдами. У відра набрали води з найближчого, окультуреного тими ж Орденцями у літній час, джерела. Тепер вогонь лизав своїми пекучими язиками непорушні гранітні брили та оцинковані боки відер, роблячи їх дедалі темнішими від сажі. 

Про те, що Віктор був тут новачком вже всі, схоже, забули. Та він і сам забув, що знає цих людей менше п‘яти годин. Якось компанія підібралася душевна, чи що. Тому вампірові було навіть трохи сумно, що всі вони можуть не дожити до ранку, потрапивши під кулі, які призначатимуться йому. А такий хід подій був навіть дуже вірогідний: рано чи пізно його знайдуть, якщо він не злиняє звідси першим. І коли знайдуть, то він вже має гіркий досвід того, як силовики ставляться до людей, які контактували з вампірами.