43.2

Але якщо зілля все ж таки змусить Теумара поглянути на неї з колишньою пристрастю, то чому б не дати їх почуттям другий шанс? Легше мріяти про нове життя, ніж зробити крок йому назустріч.

Але Сайм – її успіх. Молодий вождь виявився настільки м'яким і поступливим, що почуття провини пригнічувало його не за вчинок, а за один лише намір. Адже Іві нічого в Сайма не просила, він з власної волі запропонував їй допомогу. От би Теумар був таким чутливим і ніжним!

“Куплю тобі два такі будинки за перший поцілунок, осиплю коштовностями за другий…” – згадався їй жаркий шепіт у вечірніх сутінках. 

Нехай він шепотів це з удаваною пристрастю, але обіцянка вимовлена ​​і почута...

Іві повільно блукала по кімнатах, легенько торкаючись стін, меблів.

На кріслі, що причаїлося в кутку, лежав забутий хазяїном ніж, а поряд – шкіряний чохол для нього.

Іві впізнала цей ніж, з чорною різьбленою рукояткою та широким лезом. Теумар часто мав його із собою, коли приїжджав до Сетао.

Іві обережно взяла ножа в руки. Вона ніколи не розглядала його так близько, у цьому  не було потреби. Але тепер все інакше…

Вона пильно вдивлялася у візерунки на ручці, врізані у формі якихось незрозумілих символів.   

Вона розглядала ніж так, ніби бачила вперше і намагалася уявити чоловіка, якому він належить, та прагнула вгадати:  звичайні це візерунки чи все ж таки секретні письмена, в яких зашифрована якась давня і дуже важлива таємниця?  А раптом ця таємниця допоможе їй прочитати все, що приховує Теумар у своєму серці?

Іві торкнулася пальцем тьмяного, гостро заточеного леза. Поріза вона не відчула, але мимоволі скрикнула, побачивши кров, і випустила  ніж з рук.

– Що трапилося, дівчинко? – запитала  Укка,  яка  безшумно виникла за її спиною.

– Порізалася... Ось… – болісно скривилася Іві і хотіла було зализати рану язиком, але чаклунка зупинила її.

–  Стривай!

Укка висмикнула з-за пазухи шматок світлої тканини, притиснула до рани, швидко щось пробурмотіла і прибрала тканину, на якій залишилося кілька яскравих кривавих плям.

– Ух ти! – здивувалась Іві, дивлячись як глибокий поріз загоюється прямо на очах.

– Хочеш залишитися тут, у Лянсіді? – спитала Укка, ховаючи тканину назад за пазуху.

– Я хотіла познайомитися з Ізенаром.

– Невдалий час для знайомства. Побачиш його, коли він знову набуде самого себе.

– Тоді  повернуся до Етеляни. Тут мені не зовсім спокійно, – зізналася Іві. 

– Поспішай, тебе чекають!

Коли Іві вийшла,  Укка, підібрала з підлоги ніж, вклала його в чохол і засунула собі за пояс.

Іві та Аула вирушили назад, а Мар'ята вмовила Сайма провести цю ніч у Лянсіді, в кімнаті її дитинства та юності.

Провівши гостей, Укка усамітнилася в облюбованих нею колишніх покоях другої дружини Ізенара, порожніх вже багато років і, діставши тканину з кров'ю Іві, почала задумливо її розглядати.

Укка мала гарну інтуїцію і звикла їй довіряти. Щойно глянувши на Іві вперше, вона вловила зв'язок, що простягся, мов невидима нитка, між дівчиною із Сетао та Теумаром. 

Потім вона згадала, як в очах Теумара миготіли дивні спалахи, що нагадали їй відлуння любовних чар, але Укка, стурбована хворобою Ізенара, не спромоглася тоді розібратися з тим, зачарований Теумар чи ні. До того ж ніяких інших симптомів мороку Укка не помітила.

Але тепер чаклунка хмурилася і кусала губи, підносила тканину з кров'ю до носа, принюхувалась до неї, пробувала на смак кінчиком язика.

Нарешті вона наважилася перевірити свої підозри. 

Взяла мідний казанок, кинула туди зім'яту тканину, потім налила води зі глека і кілька разів провела над тарілкою розкритою долонею, заклинаючи воду. 

Вода, слухняна словами відьми, швидко випаровувалась, і легкою рожевою хмаркою неслася під стелю.

Кров повільно відокремилася від волокон тканини. Укка дістала  чисту тканину назад. На дні котелка тремтіла, виблискувала в променях сонця, рубінова калюжиця. 

Укка відкрила маленьку скриньку, яку привезла з собою з лісу, взяла звідти флакон із прозорою рідиною і відкоркувавши кришку, струсила в казанок дві безбарвні краплі.

Краплі полетіли вниз, розчинилися в крові і та  повільно почала змінювати свій колір на яскраво-зелений.

Укка посміхнулася. Передчуття не підвели її. Приворот трапився, і це був сильний, вмілий приворот. Але не Іві його створювала, її кров лише послужила знаряддям для любовних чарів.

Мудрою була знахарка, яка застосувала такі давні знання!   Якби Іві випадково не поранилася кинджалом, і Укка не вловила б запах її крові, то вона б так і не зуміла здогадатися, незважаючи на всі свої знання та досвід, що Теумара прив'язали до цієї дівчини варевом непереборної пристрасті – одним із найжорстокіших і найнебезпечніших  серед любовних зіллів.

Дія привороту будь-якої миті може позбавити Теумара ясності мислення, і в смертельній небезпеці він думатиме не про те, як врятуватися, а про предмет свого нестримного бажання.