Розділ 36.1

Туман танув стрімко, оголюючи ранкове небо з блідими зірками та західним місяцем.

Айна майже не пам'ятала, що з нею сталося. Пам'ятала, що випила води і задрімала, а подальше розтікалося по її пам'яті, наче невиразний, невловимий сон. Їй снилося, що вона бігла за кимось… Але за ким?

Прокинувшись, побачивши схиленого над нею Теумара, відчувши його дотик, в першу мить дівчина закипіла люттю. 

Рука її метнулася до піхв на поясі, але кинджала там не було.

– Ось він, бери! – посміхнувся Теумар, дивлячись у її сповнені гніву очі, – ти вже намагалася мене вбити…

І простяг їй кинджал.

– Намагалася вбити? Але чому? – зпитала Айна, не даючи злості затуманити голову.

Згадати б тільки, з якої причини прийшла вона до тями ось так: лежача на землі, і чому Теумар опинився поруч, та ще й у такій недозволеній близькості!

Айна розгублено озирнулася на всі боки, насупилась і знову запитала:

– Де  це ми?

– На краю урвища. Ти побігла кудись  стрімголов, а я – за тобою…

Теумар зазирнув униз. Обрив був не надто крутий і не надто глибокий, але дно його укривало гостре каміння, серед якого росли рідкі, низькі осинки. Падіння на таке каміння цілком могло стати смертельним для обох.

– Куди я побігла? – спитала Айна, відчувши, що їй раптом стало важко дихати.

–  Мені звідки знати! Тобі начебто вчувся голос твого батька.

Айна, яка майже повністю прийшла до тями, нічого на це не відповіла. Вона не знала, чи відомо Теумару, що батько згинув безвісти близько року тому, але раптом той сам заговорив про це:

– Так що сталося з твоїм батьком?

–  Хіба ви не стежите пильно за тим, що відбувається в Етеляні? – запитанням на запитання відповіла Айна.

– Я – ні. Ізенар, мабуть, уважно спостерігає, але зі мною не   ділиться. 

Теумар говорив щиро. Останнім часом Ізенар рідко посвячував сина у свої думки та переживання, а те, що відбувається на Півдні, по той бік Сухого русла, вони не обговорювали  вже дуже давно. Теумар вважав, що причиною такої відстороненості є його часті відлучки з дому. 

Та він і сам більше не шукав близького спілкування з батьком. Чим старший він ставав, тим сильніше йому не подобалися погляди Ізенара на навколишній світ. Але любити батька він продовжував так само віддано, як і у  дитинстві.

– Так у вас у родині немає розуміння! – Айна спробувала зневажливо розсміятися, але дихання перекрив гострий біль у грудях. 

Зігнувшись, Айна сіла на землі і побіліла, немов полотно.

– Що з тобою? – стурбовано запитав Теумар, стискаючи її тремтливі плечі.

– Тобі краще знати, що зі мною! – слабо промовила Айна, намагаючись струсити його руки.

– Але я не знаю! Ти знепритомніла, коли ми боролися тут…

– Боролися?

– Так! Ти хотіла стрибнути в урвище… Чи я повинен був дозволити тобі це зробити? Мені навіть довелося відхльостати тебе по щоках, щоб ти заспокоїлася.

– А потім? – спитала Айна, обережно торкаючись пальцями до свого обличчя, обмацуючи його.

– Не хвилюйся, синців немає! –  пирхнув  Теумар. – А потім ти знепритомніла і лежала як мертва, без дихання. Я злякався і дав тобі краплю магії.

 – Як?

– Через кров… Зробив надріз ось тут… – він показав на ліву ключицю Айни, не сміючи більше торкатися її тіла.

– То я була мертва? – тихо спитала Айна.

– Ні, навряд чи… Навіть магія Сухого русла не в змозі повернути назад того, хто вже ступив на стежку…

Здалеку долинуло призовне іржання покинутих коней.

Айна піднялася на слабких ногах і повільно пішла в той бік, звідки воно долетіло, даючи Теумару зрозуміти, що вона більше не потребує його допомоги.

Теумар мовчки рушив слідом за нею, все ще переосмислюючи той дивний момент, коли замість Айни чітко  побачив Іві.

Звиклий добиратися до суті речей і явищ, він ламав зараз голову, прагнучи зрозуміти, що з ними сталося. Але здогадувався: вирвати цю таємницю з лап дрімучого лісу буде непросто.

Іві підійшла до дуба і підняла флягу, яка валялася  на траві.

– Ти  у змозі продовжити шлях? – запитав Теумар.

Айна понюхала шийку і простягла йому флягу.

– Спробуй…

Теумар вдихнув гіркий, неприємний запах, що залишився від води.

–  Мабуть, у ній і було діло. Вода отруєна. Де ти її набрала?

–  В тумані. Почула дзюрчання струмка і спокусилася... Але тоді вода пахла свіжістю та чистотою!

– Не має сенсу тепер повертатися та шукати те місце. Їдемо далі!

Коні  застоялись  за ніч,  вони хропіли і прядали вухами.

Айна хотіла вже застрибнути в сідло, але тут у передсвітанковому спокої пролунав протяжно-далекий, сумно-пронизливий крик невідомої істоти – чи  то звіра, чи  то птаха.