33.2

Накинувши домашню сукню, вона пройшла коридором і постукала до кімнати гості. Мар'ята відкрила не відразу, і вигляд у неї був стомлений.

– Вибач, що перервала твій сон, – сказала Іві, – але нам треба поговорити.

– Мабуть, ти передумала їхати зі мною? – відразу припустила Мар'ята, яка повернулася з готелю майже перед самим приходом Нії.

– Краще нехай Теумар сам приїде за мною. Так я буду впевнена, що все станеться як треба, і я не потраплю до жодної пастки. Ось бачиш…  Я чесна з тобою!

– Ти вільна у своїх рішеннях, –  відповіла Мар'ята.

Такий вихід несподівано видався їй найкращим. Вона виконала прохання брата, і не її вина, що дівчина чинить опір. 

Немов важкий камінь звалився з душі.

– Я вважаю, що Теумар сам повинен забрати мене до Лянсіди. Він обіцяв, то нехай виконує! Без нього я з місця не зрушу! – додала Іві з викликом, намагаючись справити враження.

– Теумара немає в Лянсіді. Ніхто не знає, коли він повернеться. Йому довелося вирушити у невідкладних справах, від цього залежить безпека міста.

Мар'ята не хотіла говорити правду. Сайм сам розповість усе, якщо забажає.

Такого Іві не чекала,  і в очах її спалахнула тревога.

– Але ж він повернеться? – спитала  вона,  не в змозі приховати стурбованість.

– Неодмінно. Але не можу сказати, коли.

– Нехай… Я чекала на нього довго, почекаю ще! – вперто відповіла Іві.

– Розумію!  –  посміхнулася Мар'ята.

– То ввечері ти поїдешь звідси?

– Звісно! 

– Сподіваюся, не відмовишся перед цим пообідати зі мною?

– Не відмовлюся.

Залишивши Мар’яту, Іві пішла на кухню, де Нія переглядала те, що є у коморах,  і занепокоєно хмурилася. 

Вся їжа здавалася травниці не такою, як треба. Теумар давно не віддавав слугам розпоряджень, а з Іві господиня погана.

–  Іди! – наказала Іві служниці, і та негайно зникла, залишивши на вогні  грибну запіканку.

– Я довірилася тобі, мамо! – Іві допитливо вдивлялася в стурбоване обличчя Нії, – довірилася твоїй мудрості та твоїм знанням. Відмовилася від поїздки.

– Не засмучуйся, доню! Теумар повернеться за тобою, він не зможе подолати  тенети любовних чар.

– Мар'ята сказала, що він у дорозі, далеко… А раптом там, у дорозі, зустрінеться йому інша жінка?

Предчуття промайнуло у її душі, наче тінь.

Незважаючи на те, що вона сама готова була впустити до себе  іншого, давати таке ж саме  право Теумару їй дуже не хотілося. Ревнощі гризли її серце.

– Він може відчувати потяг до іншої жінки, але зілля не дозволить йому забути про тебе! – переконливо відповіла Нія, – Варто йому лише до неї доторкнутися, як він побачить твоє обличчя, відчує твій запах… Але, щоб це не було схожим на наслані чари, зілля діє повільно. Спочатку – легка любовна туга,  та чим більше минає часу, тим більше вона  посилюється, і врешті-решт почне завдавати йому нестерпних страждань.

– А якщо… я сама розлюблю його, якщо більше не захочу бути з ним? – обережно спитала Іві.

–  Про що ти кажеш, доню?

Погляд матері,  суворий і проникливий, здавалося, проникав у найпотаємніші  нетрі душі, викриваючи таке, у чому Іві і сама  собі соромилася зізнатися.

– Той чоловік, мамо…

– Який?

– Що зілля в тебе замовив…

– Котрий з  двох?

– Не той, що проводжав мене додому, а другий, Сайм… Я потім зустріла його на ярмарку. Він вождь Етеляни, мамо. Він зробив мені дорогі подарунки та обіцяв…

– Ти з глузду з'їхала! – з жахом вигукнула Нія. – Хіба забула про смертельну ворожнечу?

– Не забула! Але він так поштивий і ласкавий, мамо! Якби хотів образити, то вже зробив би це! Я була так засмучена, що сама жадала впасти в його обійми! – з запалом промовила Іві.

– Твоя легковажність лякає мене, – сказала Нія після недовгого мовчання.

– Це не легковажність, мамо! Я втомилася жити коханкою! Теумар не хоче дітей, а мої роки летять і летять… Я так звикла до думки, що ми разом, що вже й не розумію, люблю його чи  вже ні.

– Не поспішай, – лагідно промовила Нія, стурбована відчаєм дочки, – Не слід і про приворотне зілля забувати! Коли воно повністю отруїть його кров, то він буде здатний на будь-яке безумство, аби не втратити тебе. Це може мати погані наслідки, моя люба!

– Ах, мамо! Я вже нічого не знаю! Але якби Сайм запропонував мені зараз поїхати в Етеляну, я б погодилась… Мені хочеться, щоб Теумар страждав так, як я страждала від його неуваги, від його вимог, від його жорстоких заборон!

Нія сумно дивилася на дочку, обличчя якої палало гарячковим рум'янцем. Вона знала характер Іві і дуже боялася, що та зламає свою долю, відмовившись від знайомого та надійного заради нового сумнівного щастя.

– Я сподіваюся, що він прийде до мене… – сказала Іві, – Я маю поговорити з ним!