Розділ 33.1

Вночі Нія займалася звичними справами: збирала трави і готувала замовлене зілля, але незадовго до світанку її почали мучити невиразні передчуття, які  казна-звідки взялися.

Коли тривога стала непереборною, Нія кинула недоварене зілля, накрила його чорною щільною тканиною з орнаментом, щоб сила з трав не вийшла, і квапливо попрямувала до дочки.

Безперешкодно пройшовши у двір, Нія знову побурчала про себе, що ворота не охороняються, а слуги сплять безтурботно.

Скільки разів дорікала вона Іві, що не можна так легковажно ставитися до власної безпеки. Сетао, безперечно, спокійне і мирне місто, вона й сама іноді не зачиняє двері, але в будинку бідної травниці брати нічого… 

А Іві – інша справа. Кожен може позаздрити її багатству, до того ж у дні свята у місті багато чужинців, а вуличний дозор не завжди встигає стежити за порядком.

Стара служниця поралася в коморі: відбирала продукти для сніданку.

– Пані поки не кликала, – відповіла вона на мовчазне запитання Нії.

–  То  ще спить? Може, пізно лягла вчора?

–  Не бачила…

І служниця знову повернула обличчя в напівтемряву комори.

Нія задумливо зсунула брови. Іві завжди любила ці темні ранкові години, коли  світ  ще був занурений у сон. 

Зазвичай вона прокидалася до світанку, виходила в сад і бродила, насолоджуючись тишею і прохолодою, милуючись лахміттям вологого туману, що висіло на гілках сонних дерев… 

Нія стивожилася. Чи не захворіла, бува, її мила дочка?

Вона  піднялася в кімнату, стала на порозі і деякий час уважно дивилася на обличчя безтурботно сплячої Іві.

Але завжди чуйна до чужої присутності, та  не прокинулася від пильного погляду матері.

Нія підійшла і, нахилившись, помацала її долоню, що лежала поверх покривала, потім помацала  й   вологе чоло.

Іві тихо застогнала, повільно розліпила повіки і затуманеним поглядом озирнулася на всі боки.

– Мамо? – промовила здивовано, – А де?..  – зібралася запитати про Сайма, але тут же прикусила язика.

Вона пам'ятала, що Сайм приходив до неї в темряві, але що сталося після цього, вона, як не намагалася, а згадати, не могла.

– Хто? – примружилась Нія.

– Ні, нічого… просто сон привидівся… здається…

Іві повільно сіла на ліжку та обхопила долонями гарячі скроні. Обличчя її стало настільки розгубленим і похмурим, що досвідчена травниця, склавши все воєдино, негайно запідозрила вплив якихось чарів.

– Що трапилося? А ну кажи!  

– Не знаю, мамо. Вчора ввечері до мене прибула гостя. Вона назвалася сестрою Теумара і сказала, що відвезе мене до Етеляни.

– Чому ж Теумар сам не приїхав?

– Не зміг, бо дуже зайнятий... так вона сказала... Що мені робити, мамо? Вирушати треба сьогодні.

– Ти дала згоду?

– Ні, нічого такого… Попросила її залишитись тут,  у домі.

– І що ж ? – обережно спитала Нія.

– Поїду!

Нія дослухалася до своїх відчуттів. Але інтуїція мовчала, тому вона довірилася досвіду та власним уподобанням.

– Не поспішай з рішенням, доню. Невідомо куди заведе тебе цей шлях. Краще дочекатися Теумара.

– А як він не приїде?

–  Він прислав за тобою сестру! Це образливо. І ти маєш відмовитися, як і належить гідній жінці! – проникливо заговорила Нія. – Хай він зрозуміє – ти не побіжиш за ним як оте цуценя, і тоді йому доведеться приїхати самому. А він приїде, будь покійна!

– Ох, мамо… – Іві невпевнено похитала головою, – сумно мені й гірко…

Але туга ця невідомо до кого відносилася. Іві не могла зрозуміти, чому поруч із нею зараз немає Сайма. Адже він так гарно зваблював її. То чому зник?

Майже звільнившись від дії сонних чар, вона згадала, що заснула, начебто, в його обіймах, але між ними так нічого, начебто б, і не сталося. 

Це було дивно і незрозуміло. Однак вона не наважувалася розповісти матері про зустрічі із Саймом. Можливо, він скоро сам прийде і  все пояснить…

– Слухай мене уважно, – заговорила Нія, – я впевнена, що зілля на Теумара діє. Але ж він і сам чаклун, чародій... Тому й дія ця дуже повільна, отрута пристрасті проникає в кров по краплях, може пройти багато днів, перш ніж вона повністю підкорить   тіло і душу. Тоді Теумар вже  не зможе чинити опір… Наберись терпіння, дочко і послухай моєї доброї поради: не їдь у Лянсіду тепер... Теумар відправив свою сестру, він був певен, що ти підкоришся першому ж його поклику... Так не годиться, моя дівчинко. Покажи йому, наскільки ти не проста, нехай він навчиться тебе, нарешті, цінувати.

 – Гарні слова, мамо, – тривожно зітхнула Іві, – і правильні! Тільки я знаю характер Теумара. Якщо почну пручатися, він теж заартачиться!

Багато істини та розумних суджень у словах матері. Але з Теумаром і так все зрозуміло, набагато сильніше хотілося Іві розгадати наміри Сайма. Навіщо він звабив в її і залишив ні з чим? Яка йому у тому користь?