32.2

– Вибраний ними шлях небезпечний. Мар'ята переживає за брата, а я – за сестру. Тому ми хочемо  створити охоронницю і відправити  по їх слідах,  – сказав Сайм, знову зачиняючи двері.

– Це дуже могутня магія! Чи вистачить сил? – засумнівався Лемі, приступаючи до сніданку, – Я ж нічим не зможу допомогти, тому що не пов'язаний з Айною  а ні пристрастю   а ні кров'ю.

– Ми провели давній могутній ритуал, – сказав Сайм, наслідуючи його приклад, – але воно того варте… Наша магія потроїлася завдяки пролитій разом крові…

Їсти не хотілося, але обом потрібні були сили. Від вина Сайм поки що відмовився, хотів зберегти ясний і чистий розум, не закаламутний хмелем.

Він подивився у вікно, за яким уже стелилася легка рожева вуаль світанку.

–  Мар'ята ось-ось  має прийти... Я познайомлю вас.

– Ні, краще  не стану вам тепер заважати. Піду погуляю містом, – сказав Лемі, намагаючись приховати від Сайма сполох збентеження.

Вчорашня коханка  чекатиме його на світанку в гаю, що за ринковою площею... 

Лемі не міг пересилити свою чуттєвість, надто солодкі чари спокусили його душу і тіло минулої ночі. До цього йому доводилося стримувати свої бажання, щоб ні словом ні поглядом не образити Айну, і лише тепер він зміг їх безбоязно відпустити на волю.

– Увечері вирушимо назад. Мар'ята з Іві попереду, а ми – слідом, так, щоб Іві нас не помітила, – сказав Сайм, не видаючи того, що здогадується про причини, які закликають Лемі назад до міста.

– Навіщо нам тепер Іві? – запитав Лемі.

– Вона ледь не стала заручницею чужої гри, – відповів Сайм, – я не хочу, щоб вона страждала чи залишилася ні з чим.

– Шляхетне рішення…

Сайм зустрів Мар’яту на порозі і повів до себе, завмираючи від любові та пристрасті. Але він утримуава себе – чи  до поцілунків тепер?

Сонце ось-ось замре у своїй найвищій точці, а найкращого часу для охоронної магії і придумати не можна.

Мар'ята скинула плащ і дістала з поясної сумки кілька мішечків із травами.

Сайм милувався її ніжним, золотистим у променях світанку обличчям,  не міг відірвати погляду від її шиї та атласних спалахів, що грали на темно-русявому волоссі, запах якого став для нього найпрекраснішим ароматом у світі.

– Облиш! – лагідно  наказала Мар'ята, – у нас ще буде час на любощі… А зараз треба думати про головне…

– Це якесь безумство! Досі не можу усвідомити того, що знайшов тебе, і що ти  – моя!

– Твоя!

Мар'ята підійшла до нього і поцілувала так, що у Сайму коліна затремтіли.

– А тепер – за справу! – промовила вона голосом, що не терпить заперечень.

Сайм прибрав тацю з залишками їжі на підлогу.

– Добре, що мати Іві травниця, і в будинку знайшлося все потрібне,  – тихо засміялася Мар'ята, – інакше довелося б йти на ринок, і ми прогавили б мить сонцестояння! Але треба поспішати...

Вона  поставила на стіл глибоку глиняну миску, що принесла з собою, висипала туди трави, змішала їх тонкою дерев'яною паличкою, додала попіл з мішечка, що був  пристебнутий  до її поясу, жменю річкового мулу, кілька крапель роси, зібраної перед світанком з  рожевого куща.

Прикривши очі, вона неквапливо прочитала заклинання, покликане оживляти родових зберігачів, і суміш у чаші задимілася, почала вирувати і кипіти.

Потім Мар'ята простягла Сайму свій кинджал, на якому ще залишилися плями  пролитої вчора крові.

Сайм зрізав пасмо її волосся і кинув їх у кипляче зілля.

Дівчина  забрала кинжал із рук Сайма, глибоко і швидко надрізала його, простягнуту до неї долоню, пролила кров у своє чаклунське варево, від чого воно спалахнуло золотаво-червоним вогнем.

З диму, який полетів  вгору, виткалася постать жінки без обличчя з копицею короткого волосся. Повільно розгойдувалася вона в повітрі, але ніякого, навіть найменшого шороху  життя в ній не відчувалося.

– Щось заважає! – вигукнула Мар'ята, розгублено дивлячись на Сайма.

Сайм напружено вдивився, вслухався і, ніби здалеку, раптом почув монотонний голос матері, яка творила стародавні заклинання.

– Моя мати вже закликала допомогу, – відчайдушно прошепотів він, –  і вже використала магію роду! Я не здатен відкликати її чари!

Мар'ята розуміла, що це означає. Вона може наповнити охоронцю лише своєю енергією, а цього  недостатньо.

– Безглуздо відпускати на волю мляву тінь. Вона просто з'єднається з хмарами в небі, полетить за вітром. Залишається сподіватися, що моя мати все зробила, як треба… – Сайм запнувся. 

Він не наважився сказати Мар’яті, що створена матір'ю химера могла бути покликана для того, щоб допомогти лише  Айні –  і не важливо, якою ціною.

Але та й сама здогадалася. Вона здригнулася і ніяково зачепивши рукою чашу, змахнула її зі столу. Зілля виплеснулося на підлогу і миттєво обернулося порохом. 

Випарувалася, згинула  тієї ж миті  і нежива примара, а на її місці задимилися жаркі промені  полуденного сонця.  Мар'ята заплакала.