32.2

– Що зміниться, якщо я почну кидатися і сипати прокльонами? – зсунув плечима Лемі, –  Айні це не допоможе ...

Стук у двері перервав їхню розмову. Служанка  увійшла і повільно почала розставляти на столі замовлені страви, але Сайм нетерплячим жестом дав їй зрозуміти, що краще поквапитися. Думати про почуття служниці у нього не залишилося ні сил, ні бажання.

– Вибраний ними шлях небезпечний. Мер'ята переживає за брата, а я – за сестру. Тому ми ходимо створити охоронницю і відправити  по їх слідах… – сказав Сайм, знову зачиняючи двері.

– Це дуже могутня магія! Чи вистачить сил? – засумнівався Лемі, приступаючи до сніданку, – Я ж нічим не зможу допомогти, тому що не пов'язаний з Айною  а ні пристрастю,  а ні кров'ю.

– Ми провели давній могутній ритуал, – сказав Сайм, наслідуючи його приклад, – але воно того варте… Наша магія потроїлася завдяки пролитій разом крові…

Їсти не хотілося, але обом потрібні були сили. Від вина Сайм поки що відмовився, хотів зберегти ясний і чистий розум, не закаламутний хмелем.

Він подивився у вікно, за яким уже стелилася легка рожева вуаль світанку.

–  Мер'ята ось-ось  має прийти... Я познайомлю вас.

– Ні, краще я не стану вам тепер заважати. Піду погуляю містом, – сказав Лемі, намагаючись приховати від Сайма сполох збентеження.

Вчорашня пасія чекатиме його на світанку в гаю, що за ринковою площею... Лемі не міг пересилити свою чуттєвість, надто солодкі чари спокусили його душу минулої ночі. До цього йому доводилося стримувати свої бажання, щоб ні словом ні поглядом не образити Айну, і лише тепер він зміг їх безбоязно відпустити на волю.

– Увечері вирушимо назад. Мер'ята з Іві попереду, а ми – слідом, так, щоб Іві нас не помітила, – сказав Сайм, не видаючи того, що здогадується про причини, які закликають Лемі назад до міста.

– Навіщо нам тепер Іві? – запитав Лемі.

– Вона ледь не стала заручницею чужої гри, – відповів Сайм, – я не хочу, щоб вона страждала чи залишилася ні з чим.

– Шляхетне рішення…

Сайм зустрів М’ерьяту на порозі і повів до себе, завмираючи від любові та пристрасті. Але він утримуава себе – чи  до поцілунків тепер?

Сонце ось-ось замре у своїй найвищій точці, а найкращого часу для охоронної магії і придумати не можна.

Мер'ята скинула плащ і дістала з поясної сумки кілька мішечків із травами.

Сайм милувався її ніжним, золотистим у променях світанку обличчям, погляда не міг відірвати від її шиї та атласних спалахів, що грали на її темно-русявому волоссі, запах якого став для нього найпрекраснішим ароматом у світі.

– Перестань! – ласкаво наказала Мер'ята, – у нас ще буде час на все… А зараз треба думати про головне…

– Це якесь безумство! Досі не можу усвідомити того, що знайшов тебе, і що ти  – моя!

– Твоя!

Мер'ята підійшла до нього і поцілувала так, що у Сайму коліна затремтіли.

– А тепер – за справу! – промовила вона голосом, що не терпить заперечень.

Сайм прибрав тацю з залишками їжі на підлогу.

– Добре, що мати Іві травниця, і в будинку знайшлося все потрібне! – тихо засміялася Мер'ята, – інакше довелося б йти на ринок, і ми прогавили б мить сонцестояння! Але... треба поспішати...

Мер'ята поставила на стіл глибоку глиняну миску, що принесла з собою, висипала туди трави, змішала їх тонкою дерев'яною паличкою, додала попіл з мішечка на поясі, жменю річкового мулу, кілька крапель роси, зібраної перед світанком з листа  рожевого куща.

Прикривши очі, вона неквапливо прочитала заклинання, покликане оживляти родових зберігачів, і суміш у чаші задимілася, почала вирувати і кипіти.

Потім Мер'ята простягла Сайму свій кинджал, на якому ще залишилися плями  пролитої вчора крові.

Сайм зрізав пасмо її волосся і кинув їх у кипляче зілля.

Мер'ята забрала кинжал із рук Сайма, глибоко і швидко надрізала його, простягнуту до неї долоню, пролила кров у своє чаклунське варево, від чого воно спалахнуло золотаво-червоним вогнем.

З диму, який полетів  вгору, виткалася постать жінки без обличчя з копицею короткого волосся. Повільно розгойдувалася вона в повітрі, але ніякого, навіть найменшого шороху  життя в ній не відчувалося.

– Щось заважає! – вигукнула Мер'ята, розгублено дивлячись на Сайма.

Сайм напружено вдивився, вслухався і, ніби здалеку, раптом почув монотонний голос матері, яка творила стародавні заклинання.

– Моя мати вже закликала допомогу, – відчайдушно прошепотів він, –  і вже використала магію роду! Я не здатен відкликати її чари.

Мер'ята розуміла, що це означає. Вона може наповнити охоронцю лише своєю енергією, а її недостатньо.

– Безглуздо відпускати на волю мляву тінь. Вона просто з'єднається з хмарами в небі, полетить за вітром. Залишається сподіватися, що моя мати все зробила, як треба і… – Сайм запнувся. Він не наважився сказати Мерьяте, що створена матір'ю химера могла бути покликана для того, щоб допомогти лише  Айні,  і не важливо якою ціною.