27.2

Усвідомлення того, що доведеться переконувати Мар’яту погрозами або навіть силою, зводила його з розуму. А чи не краще спокусити, як Іві? Підкорити душевно і тілесно, зробити так, щоб вона дихати не могла без його ласки, а потім викинути назад у Лянсіду – зламану, страждаючу… 

Чарівність пристрасті так чи інакше мине, і нехай вона  потім мучиться і проклинає свою долю… 

Сайм знову відчув сльози  на очах… Як він любив її! Тепер же він її ненавидить і зневажає!

Ураган різноманітних почуттів, вируючий у душі, завдавав нестерпного болю. Мар'ята! Мар'ята! Сайм до крові прикусив губи і прискорив крок.

Ні! Він зупинився, ледь не задихнувшись від хвилювання.

А раптом, з якоїсь неймовірної забаганки долі, дівчина покине будинок Іві,  втече  від справедливого покарання?

Сайм звернув на іншу вулицю і поквапливо подався назад, щоб причаїтися до темряви  десь у садах навколо  будинку. 

Лемі знає, чим він зайнятий і не чекатиме його так скоро. Сайм попередив, що залишиться з Іві на всю ніч... Тому напарник не хвилюватиметься.

Неширокі міські вулиці були заповнені різношерстним натовпом   гуляючих. Майже всі вікна були відчинені навстіж. 

Вважалося, що гомін свята, який  лунатиме в будинку в ніч літнього сонцестояння, то  добрий знак на наступний рік. Вхідні двері багатьох будинком прикрашали гірлянди  і  вінки з квітів та стрічок. 

На вулицях встановлювали навіси для роздачі безкоштовної їжі: йшла підготовка до традиційних виборів нового правителя, що були намічені  на  завтрашній полудень.

Сайм, користуючись тим, що ніхто не звертає на нього уваги, тинявся навколо будинку Іві.

З безтурботним виглядом, слідуючи за натовпом веселих молодих людей, підігрітих вином, пройшов він повз заднє подвір'я, огороджене невисоким парканом.

Коні гостей усе ще стояли біля конов'язі. Слуга, знявши з них збрую, тепер витирав пучками соломи  вологі від спеки й  швидкого бігу, їхні глянцеві боки.

Сайм не боявся, що його впізнають  – злість і бажання помститися говорило в ньому сильніше за голос обережності. 

Він навіть привітно кивнув цьому здоров'якові з чорною бородою, що дбав про коней,  бо той помітив його погляд і запитливо підняв брови. А потім  хмільний натовп,  що рухався  позаду, підхопив Сайма і відніс убік.

Але щоб не привертати зайвої уваги, Сайм більше не прогулювався поряд з будинком, а повільно ходив навкруги, то примикаючи до якогось людського потоку, то на самоті. 

Здалеку простежив він за тим, як коней повели в стайню і подвір'я спорожніло. Напевно, ніколи в житті Сайм не бажав так пристрасно настання сутінків.

Він повернувся до будинку, коли стемніло, а на вулицях  з'явилося ще більше народу. Музика, крики та сміх чулися   від міського ринку. Ворота, що вели на подвір'я, були зачинені, але Сайм легко перемахнув через паркан.

У будинок він увійшов безперешкодно, помічений лише старою служницею, що ввечері накривала стіл у вітальні. 

Жінка прозирнула повз нього мовчазною тінню. Про всяк випадок Сайм шепнув їй у слід заклинання, що стирає недавню пам'ять.

Тепер Іві… Сайм не хотів, щоб йому хтось заважав. Охорона, яка прибула з Мар’ятою, ночує в будинку для прислуги. А якщо хтось із них і з’явиться в домі, то розправиться з ним  буде не важко.

Він увійшов до спальні Іві. Дівчина лежала на ліжку, але Сайм знав, що вона не спить.

– Ти повернувся? –  Іві підвелася йому назустріч. 

Тонка сорочка зісковзнула з її  плеча. Чорне волосся зміями вилося по оголеній шкірі,  яка спокусливо сяяла  в місячному світлі.

– Я ж обіцяв… – Сайм сів на ліжко поруч із нею.

Іві потяглася до нього і обвила руками його за шию.

– Ти поїдеш у Лянсіду? – спитав Сайм, проводячи долонями по вигинах її тіла.

– Ні, я кщо ти захочеш залишитися поряд зі мною… – збуджено  прошепотіла  Іві.

– Ми подумаємо про це… – Сайм нахилився до її губ. 

Відчувши його запах і його дихання, Іві тихо  утробно замуркотіла.

Він поцілував її повільним, довгим поцілунком. Очі Іві повільно зімкнулися, і вона безвольно поникла. Сайм поклав голову назад на подушку.

 – Спи, мила… солодких тобі снів… – посміхнувся він, анітрохи не сумніваючись:  дівчина поринула у міцний сон і до світанку не прокинеться.

Мар'ята! Нахмурившись, Сайм безшумно покинув темну спальню, з відблиском місячного світла поперек ліжка, і рушив порожнім коридором.

Інстинкт вів його. Він чув присутність своєї жертви, як хижак чує ще невидиму в лісових нетрях, але вже приречену здобич.

Сайм зупинився перед розмитими у темряві дверима з візерунками. Вона там, за нею… Мар'ята…

Толкнув двері, але ті виявилися замкненими. Сайм посміхнувся, торкнувся пальцями замкової щілини і безшумно зайшов усередину.

Мар'ята стояла біля вікна, одягнена в легку нічну сорочку і дивилася на небо, на круглий, сяючий у вишині  місяць.