25.2

– Обіцянки?

– В останню нашу зустріч він обіцяв відвезти мене до себе і одружитися, але зник, – з сумним занепокоєнням промовила вона, – мені здається, що він мене покинув. Знаю, його батько не надто схвалює наш зв'язок…

– Але ж ти любиш його?

– Ах, я вже й сама не розумію, де вигадка, а де життя! – вигукнула Іві, – я звикла до того, що він поруч!

–  Думаю, мені краще піти, – Сайм трохи насупився, –  не хочу завдавати тобі зайвих клопотів…

– Хіба ми робимо щось заборонене? – наївно запитала Іві і пригубила вино з кришталевого келиха, але неслухняні пальці її затремтіли, і вона поставила келих, що затанцював, назад на стіл.

– Кожен чоловік мислить по-своєму, по-своєму оцінює ставлення до жінки… – філософськи зауважив Сайм, уважно дивлячись їй у вічі.

– А що б ти відчув, якби дізнався, що твоя подруга вечеряє в товаристві іншого? – тихо спитала Іві.

– Важко сказати… Я не ревнивий без причини…

– А якщо причина знайдеться? – губи Іві заблищали, дихання почастішало.

Сайм  мовчки підвівся з-за столу і наблизився до дівчини, яка, трепечучі, піднялася йому назустріч.

– Я куплю тобі два такі будинки за перший поцілунок, обсиплю тебе коштовностями за другий… — жарко прошепотів Сайм, нахиляючись до її палаючого обличчя, пристрасно стискаючи її плечі.

Легко  здогадатися, що матеріальні блага турбують дівчину не менше ніж любовні насолоди. Але звинувачувати її в цьому – нерозумно. Той, хто зазнав бідності, навряд чи забажає повернутися до неї доброю волею.

Іві схлипнула і віддалася без боротьби  його поцілунку. Сайм нічого не відчував  – він, як і раніше, відігравав роль. 

Іві була гарна, але вона не приваблювала його так, щоб втратити голову від близькості її м'якого, пружного тіла.

Іві усвідомлювала чим ризикує, тільки потяг її до Сайма виявився сильнішим за будь-яку обережність,  за всякий здоровий глузд. 

До того ж, вона інтуїтивно вірила йому, вірила, що він не здатний завдати їй лихо. Вона не знала, які причини привели Сайма в Сетао і вважала їхню зустріч, хай і випадковою, але доленосною.

Сайм розумів: дівчина цілком у його владі, і щоб він зараз з нею не зробив, вона не стане чинити опір. 

Сайму знову стало погано і соромно від своїх намірів. Але він заспокоїв себе тим, що не залишить Іві на волю злої долі і, так чи інакше, але забезпечить їй безбідне майбутнє, не залежне від Теумара. 

Проте жалість – поганий стимул  для любовного потягу.

Сайм завмер. Іві прийняла це за нерішучість, обвила руками його шию і міцніше притулилася до нього всім тілом. Голова її  паморочилася від захоплення. 

Як давно не відчувала вона таких чудових почуттів! Вона не знала інших чоловіків, крім Теумара, а якщо часом хтось і притягував її цікавий погляд, дівчина відразу згадувала, що вона втрачає і квапливо відводила очі, і продовжувала чекати ласки від коханого.

До появи в її житті Сайма, вона була щиро переконана, що ніхто інший їй не потрібен, що жоден чоловік не зрівняється з Теумаром і не зможе дати їй всього того, що дає Теумар.

Всі ці думки вихором проносилися у свідомості дівчині, що танула наче мед під натиском гарячого поцілунку Сайма, який уже впорався зі своєю совістю і намірився йти до кінця в цьому любовному обмані. Непідробна пристрасть Іві починала передаватись і йому…

У темно-червоних залишках вина, що плескалися на дні кришталевих келихів, грали, переливались золотисто-червоні відблиски західних променів.

– Ти ж не залишиш мене? Не залишиш? – раптом запитала Іві, на мить відірвавшись від губ Сайма.

–  Навіть не сумнівайся! – відповів той.

Він анітрохи не лукавив. Адже Іві не вимагала одружитися з нею. А в іншому  він їй допоможе напевно.

– Ходімо… – жарко прошепотіла Іві, тягнучі його з вітальні у бік спальні.

Продовжуючи несамовито цілувати одне одного, відступили вони до дверей, але тут у прочинене вікно полетіли гучні голоси.

Слуга охоронець розмовляв із кимось у дворі будинку, і цей жіночий голос був Іві незнайомий.

– Що там? – вона з жалем вислизнула з рук Сайма і кинулась до вікна.

– Пані вечеряє, вона не любить, коли її турбують під час вечері, – казав охоронець.

– Передайте, що я прибула з Лянсіди і маю до неї  дуже важливу справу. Скажіть їй, що я – Мар'ята, сестра Теумара.

– Сестра Теумара?  –  Іві злякано обернулася на Сайма.

– Заспокойся, – відповів Сайм, від чогось похоловши серцем, – тобі краще прийняти її і дізнатися, що їй потрібно. А я поки що піду... Тут є бічний хід?

Іві підбігла до нього і схопила його за руку.

– Ні, почекай мене в спальні, – вигукнула вона, відчиняючи двері, – Теумар ніколи не говорив мені про свою сестру…

– Не хвилюйся. Я повернуся, обіцяю... Не хочу ховатися як злодій!  Він нахилився і поцілував Іві в губи, але у його голові вже мерехтіли якісь невизначені думки.