Розділ 25.1

Сайма чимало дивував той факт, що Іві настільки легковажно, не  звертаючи увагу на зацікавлені погляди,  прогулюється  з ним по ярмарку. 

Так, звичаї в Сетао вільні, але хтось може не стерпіти і  розказати Теумару про те, що Іві з'являється на людях з  якимось чоловіком. Або дівчина, навпаки, сама бажає, щоб Теумар дізнався про її зв'язок із іншим?

Втім, розмірковувати про це тепер, Сайму не хотілося. Він купив для Іві золотий браслет, побачивши, як жадібно вона розглядає прилавок з коштовностями, і дівчина прийняла подарунок, анітрохи не вагаючись.

І потім все частіше, все ніжніше торкалася вона, ніби випадково, то рукою до руки Сайма, то щокою до його плеча.

– Зізнайся, хто ти? – ласкаво заспівала Іві, дивлячись на нього захоплено. – Ти виглядаєш так, ніби весь світ належить лише тобі одному.

Вона більше не  опиралася його   чарам,  згасли останні  променці збентеження і сорому. 

Іві сама прагнула бути зачарованою. Вона безпомилково вгадала в Саймі м'якість і ніжність  – те, чого Теумар їй не давав, і чого дівчині так гостро бракувало.

– Твоя правда, – Сайм не став лукавити, – я вождь Етеляни, тільки й по всьому…

Іві  грайливо  посміхнулася.

– Вождю Етеляни знадобилося любовне зілля від маловідомої травниці?

Не втримавшись, вона знову на мить притулилася обличчям до його плеча, і, вдихнувши запах його одягу, затремтіла. 

Хвилюючі, запаморочливі почуття омили її тіло жаркими хвилями.

– Чому ж? Твоя мати дуже знаменита в Сетао.

Сайм відчув тремтіння, почув  те ніжне зітхання, що вирвалося з пересохлих губ дівчини, і йому стало трохи сумно від того, з якою легкістю кохання приймає підміну. 

Але, можливо, Іві ніколи й не любила Теумара, а зблизилася з ним лише заради вигоди та впевненості у   майбутньому? 

На ту, яка любить усім серцем, чари не здатні вплинути так швидко…

Сайм навіть припускав думку, що Іві, примірявши на зап'ясті дорогоцінний подарунок, вже прикидає – чи не поміняти їй одного вождя на іншого?

– А якщо я зізнаюся, що ніяке любовне зілля мені  не потрібне, і це лише спосіб підступитися до тебе? –  промовив Сайм з усмішкою, –  Раптом я навмисне дізнався, де ти живеш і всю ніч сторожив під твоїм будинком, чекаючи, поки ти з'явишся?

– Надто чудова казка, вона не може бути правдою! – кокетливо посміхнулася Іві.

– Ти одна? – спитав Сайм, стискаючи сильними пальцями її маленьку податливу долоню і дивлячись у її широко розкриті вологі очі, обрамлені густими, тремтячими віями.

–  А ти? – видихнула Іві.

– У мене поки що немає подруги…

– Тоді запрошую тебе на вечерю… – сказав Іві, густо й сором'язно червоніючи, але продовжуючи з тихим захопленням дивитись у його обличчя.

– Приймаю запрошення…

І тут Сайм здогадався: Іві не боїться, що її помітять з іншим чоловіком, бо, найвірогідніше, рідко хто зустрічав її на вулицях міста разом із Теумаром. Найімовірніше, Теумар не надто прагнув з'являтися на людях   разом з коханкою.

– Ходімо! – прошепотіла Іві і, взявши його під руку, повела вулицями.

– Такий дім величезний... Чому твоя мати не живе з тобою? – спитав Сайм, переступаючи поріг.

– Вона не хоче! Їй набагато спокійніше жити поряд із лісом. До неї ходять замовники, а в цьому будинку не зовсім зручно приймати таких гостей.

Усередині будинок виглядав не менш чепурним, ніж зовні.

Сайм вважав усю цю розкіш зайвою, він любив речі прості та практичні – так його з дитинства привчили мати і батько, так само вони виховували і Айну, яка теж ставилася з зневагою до розкоші і не обважувала себе дорогоцінними прикрасами.

Але Іві, судячи з ліпнини на стелі, червоних шовкових фіранках на стінах, позолочених меблів і засилля всяких  гарних, зовсім непотрібних дрібничок, думала зовсім інакше.

Розглядаючи будинок, Сайм не втомлювався робити компліменти тонкому смаку господині, хоча розкішне оздоблення кімнат і коридорів здавалося йому смішним і відверто безглуздим.

Прислуга анітрохи не здивувалась, побачивши хазяйку у товаристві незнайомого чоловіка. 

Наймала працівників сама Іві, вона ж платила їм щедру платню, а наказів стежити за будинком за його відсутності, вони від Теумара не отримували, тому зробили вигляд наче все так і має бути.

Іві звеліла накрити вечерю в маленькій вітальні, що примикала до її спальні, подати дві пляшки кращого вина і більше не з'являтися на хазяйській половині. Служниця мовчки вклонилася на знак послуху.

Стіл накрили швидко та безшумно.

Іві запросила Сайма сісти на різьблену стілець, а сама опустилася на м'який табурет на гнутих срібних ніжках з іншого боку невеликого круглого столу.

З ввічливості Сайм не став відмовлятися від вина, але зробив лише невеликий ковток, бажаючи зберегти ясність свідомості. Вино виявилося дуже смачним.

–  Це вино Лянсіди, – уважно дивлячись на Сайма з-під напів прикритих повік, сказала Іві.