22.2

– Звичайно! Хто проти цього заперечує! Але ти знаєш, за що ризикуєш. А я?

– Ти вже дала слово і не смієш узяти його назад.

– А як візьму? Мені нема чого втрачати!

– Тоді я тебе вб'ю… вирушиш у підземелля Шукаючих Народження разом з моїм батьком! – відповів Теумар, і голос його не здригнувся.

Лише цього визнання і бракувало почути Айне, щоб остаточно утвердитись у своїх намірах, тому вона навмисне спровокувала Тєумара. 

Гаразд!  Вона вдасться покірною і чекатиме нагоди, щоб, не порушуючи клятви, занапастити того, хто нічим не відрізняється від свого огидного батька.

– Загрозами ти нічого не досягнеш, а вмирати я не боюсь, –  байдуже відповіла Айна.

– До чого ти завела цю розмову? Адже ми уклали договір. Я врятую батька, а ти повернешся додому.

– Мені просто хотілося зрозуміти, на що ти здатний.

– На багато що… Але я не порушу своїх обіцянок, якщо ти дотримуватимеш своїх… Краще залишимо це та поговоримо про поїздку… Нам доведеться провести разом багато днів та ночей. Не думаю, що наш шлях ляже як бездоганно рівне полотно.

– Мені потрібний зручніший одяг, – сказала Айна, – а ще меч, ніж, лук зі стрілами…

– Все це у тебе буде... Які ще побажання?

– Жодних. Міцний витривалий кінь і все…

– Добре. Як  щось знадобиться, то знайдеш мене у стайні або в гостьових кімнатах.

– Непогано б узяти з собою скільки-небудь магії, – сказала Айна в спину Теумару, який  вже зібрався йти геть.

– Ми багато витратили, усуваючи наслідки твоїх  випадкових  чар... Не слід залишати місто без магії, – не обертаючись, промовив Теумар, – але три краплі я з собою візьму.  на той випадок, якщо  виникне зовсім безвихідна ситуація.

–  Існують такі небезпеки,   що ніякі чари не зможуть подолати, –  зауважила  Айна.

– Сподіваюся ми з таким не зіткнемося! – кинув Теумар.

Про далекий край Сухого русла розповідалося і в легендах Етеляни  і в легендах Лянсіди. 

Подейкували навіть, що невідома істота, яка голосить перед будь-яким нещастям, родом саме звідти, з древніх печер, тому вона здатна передчувати те, що іншим недоступне.

Близький край був короткий, упирався в Кам'янисту рівнину і жодних явних таємниць у собі не зберігав.

Велика річка, що колись розливалася далеко і широко, на півдні впадала в море, а глибоко на півночі мала джерело. 

Але після її зникнення звивисте русло засипало камінням, занесло піском, вітер згладив, зрівняв із землею стрімчасті береги. 

І зрештою  залишилася лише невелика його частина, де раз на рік просочувалися з-під зибучих пісків дорогоцінні золотисто-червоні краплі, заради яких століттями велася війна не на життя, а на смерть.

Коли Теумар пішов, Айна повалилася на ліжко і заплющила очі, намагаючись не думати ні про що, а отямилася лише тоді, коли незнайома молода служниця несміливо торкнулася її плеча.

– Пан чекає на вас, – тихо нагадала служниця.

Айна підвелася, поправила волосся і пішла коридором у бік їдальні.

Вони обідали вдвох. Ізенару несподівано стало гірше, і Укка залишилася біля його ліжка. Але вона переконала Теумара, що погіршення є тимчасовим, що батькові поки що нічого не загрожує, оскільки його могутнє,  здорове тіло вперто продовжує боротися з наслідками дикої магії.

Айне було ніяково сидіти за столом навпроти лянсіданського вождя і вдавати, що нічого не сталося. Відчував це й сам Теумар.

Але відступати не було куди. 

Він з ненавистю дивився на опущене, бліде обличчя Айни. Якби не була вона настільки гарна і ніжна... 

Айна, відчувши його погляд, так швидко підвела очі, що Теумар не встиг відвернутися. Не встигла й Айна впоратися з собою, тому і в її очах сяяли гнів і неприкрита ворожість.

– Ми повинні змиритися з присутністтю один одного, – спокійно зауважив Теумар, хлюпнувши собі в чашу трохи вина, – все і так досить заплутано. Я не хочу ударів у спину, навіть ненавмисних…

– Я пообіцяла, що їх не буде, але свої  почуття  до тебе я не змозі приборкати, – відповіла Айна.

– Отже, за першої ж зручної нагоди, ти кинеш мене і втечеш? – з усмішкою запитавши він, – припустимо, якщо я опинюся в пастці, а ти, з якоїсь причини – ні?

– Неодмінно так і зроблю! – не стала мудрувати Айна.

Запевнення у протилежному, навпаки, викличуть у Теумара підозри. А так – ніяких вдавань... до потрібної пори...

– Ти не думала, що це нечесно? Адже я більше залежу від твоєї допомоги, ніж ти від моєї, – спробував пожартувати Теумар.

– Дякуй своєму батькові, – незворушно парирувала Айна, – це через нього ми опинились у такій халепі. Тож у нього й запитай про нечесні вчинки.

– Ти ніколи не зможеш його пробачити?

 – А ти пробачив би викрадача своєї сестри?

– Чому ми не здатні хоча б на якийсь час заглушити ненависть один до одного? У місті ніхто не знає, що сталося. Охоронці, що були свідками твого вчинку, вирушили до Сетао разом із Мар’ятою, а іншим слугам я повідомив, що у батька стався напад. Тебе ж, як і раніше, вважають гостею.