21.2

Айна здригнулася і обернула до нього обличчя. В очах її горіла недовіра та зневага.

– Давай укладемо угоду, – швидко заговорив Теумар, – ти допоможеш мені врятувати батька від твоєї ж власної магії, а я присягнуся перед богом Вогню, що після цього сам відвезу тебе в  Етеляну, до  твоєї родини.

–  Угоду? Не розумію… – повільно  тихо промовила Айна, і красиві губи її скривилися в болісній усмішці.

– Мій батько вмирає. Укка сказала, що всьому виною – твоя магія.

– Я не застосовувала магію… Магія ще не підкоряється мені…

– Магія вирішила за тебе і  сама завдала удару.

Айна прикрила повіки, ховаючи шалене полум'я радості, що спалахнуло в очах.

– Навіть чари опинилися на моїй стороні! – вїдливо промовила вона.

– Я не виправдовую Ізенара, але він – мій батько, і я не хочу, щоб він помер так рано, – спокійно промовив Теумар.

– Добре тебе розумію... – Айна схилила голову до плеча і подивилась на нового вождя Лянсіди з цікавістю, – Говори, що хотів сказати!

– Ми з тобою поїдемо на край Сухого русла і здобудемо там те, що допоможе йому вилікуватись. По дорозі назад я відвезу тебе додому. Тобі не доведеться знову бачити Лянсіду або Ізенара.

– На далекий край Сухого русла? Але це не розважальна прогулянка, – відповіла Айна, підводячись і стаючи навпроти Теумара, – У наших легендах…

– Так, це небезпечно! Але тільки ти здатна зірвати чорний мох зі стін таємної печери…

– Чорний мох? – на обличчі Айни відбився непідробний жах, – ти не уявляєш, про що просиш! Зірвати його можна, лише обернувшись охоронним заклинанням, яке мені невідомо.

– Послухай-но… – Теумар торкнувся її зап'ястя, і Айна відразу відступила і сховала руки за спиною. 

Переляк на її обличчя змінився загрозою.

– Не турбуйся, – промовив Теумар, розгнівавшись на себе за нестриманість, – Я розумію, що ти не довіряєш мені… Але Укка не стала б посилати нас на вірну смерть. Звичайно, я уточню у неї про охоронні заклинання... Мені, як і тобі, дороге життя... Небезпека, безумовно, є, але вона переборна. Ми візьмемо найкращих коней та чарівні луки, що стріляють без промаху… Ти вмієш стріляти з лука?

– Звичайно! –  промовила Айна з такою зарозумілістю, що Теумар мимоволі посміхнувся.

– Ми вирушимо вдвох, без слуг та охорони. Нам доведеться навчитися довіряти один одному… То ти згодна? Чи боїшся?

– Я нічого не боюся! І якщо тільки так я можу отримати довгоочікувану свободу та повернутися до свого нареченого, то я згодна. 

– Тоді заприсягнися! 

– Ось тобі моє непорушне слово! – без жодних вагань сказала Айна, – я допоможу тобі зірвати чорний мох!

– І тобі – моє! Присягаюсь богом Вогню, що звільню тебе і особисто супроводжу в Етеляну, – урочисто промовив Теумар, –  А зараз відпочинь, наберися сил. Відтепер ти тут не полонянка. Можеш ходити, де забажаєш, бо твого слова мені достатньо. Можеш залишатися у моїй спальні. Я пришлю тобі служницю.

– Ні до чого. Сама впораюсь.

– Як скажеш, – не  став наполягати Теумар.

– Коли  ж ми вирушимо? – запитала Айна.

– Сподіваюся,  що завтра надвечір вже будемо  в дорозі. Але спершу, я  хочу ще раз поговорити з Уккою.

–  Вона тут?

– Так! Волієш  побачитися з нею?

–  Не впевнена. Я зла на неї за обман.

– Досить плекати злість і образу, Айно! Я теж був злий на тебе, виношував  план помсти, а тепер – ні! Бо  зрозумів, чому ти так вчинила, хоча пробачити тебе мені все ще важко… І в першу чергу тобі слід переодягтися, – змінив тему Теумар, оглядаючи м'яту, недбало зсунуту з плеча сукню дівчини, – Згодна?

– Згодна, – відповіла Айна після короткої паузи. 

Звісно, вона все ще не довіряла Теумару, але  не чекала ніякої каверзи: він нізащо не посміє порушити клятву, дану богу Вогню. 

– А ще я вимагаю, щоби мені повернули пояс нареченої! –додала Айна, гордо піднявши голову, і в душі її вогняною квіткою розцвіла надія.

 – Неодмінно!

Теумар подивився на обличчя дівчини, що спалахнуло ніжним рум'янцем, потім повернувся і вийшов.

Увечері причесана та перевдягнена Айна вечеряла за одним столом з Мер’ятою, Теумаром та Уккою. Вона послухалася поради і постаралася, як могла, пом'якшити своє серце.

Айна відмовилася від лянсіданського вина, бажаючи зберегти ясну голову і скоса дивилася, як Теумар п'є вже третю чашу.

Поставивши порожню чашу на стіл, Теумар заговорив з Уккою про  охоронне закляття.

– Таке закляття є! І є воно в крові кожного, хто народився і виріс  на берегах Великої Річки, а потім Сухого Русла, – відповіла чаклунка, – коли настане час, ви самі зрозумієте, що треба робити. Я не можу вам дати правильної поради, тому що не знаю, на яку з багатьох стежок ви повернете… Для кожної стежки – своя магія.

– Але так чи інакше, це дуже великий ризик, – подала голос Айна, відсуваючи  віп себе тарілку з тушкованим м'ясом.