Розділ 20.1

Айна, замкнена в розкішних кімнатах Теумара, заметушилась, немов вовчиця в звіриній ямі, глухо гарчачи від люті, від безсилля.

Вартові, штовхнувши її у кімнату  подивились так, що дівчина зрозуміла: якби їхня воля, вони б негайно відтягли її до підвалу, закували б у ланцюги або просто вбили б, не сходячи з місця. 

Але замість страху та розпачу її душею опановувала ще лютіша ненависть до всього, в чому мерехтіла хоча б крапля лянсиданської крові – їй було байдуже, які ще випробування припасла для неї зла доля.

Айна ніколи не була боязкою і полохливою, вміла добиватися свого і приймати рішення, тому вона чудово розуміла, в яку безвихідну пастку потрапила. Безглуздо сподіватися на допомогу! Сайм не зуміє взяти Лянсіду нападом, до того ж їй зовсім не хочеться, щоб через неї зруйнувався такий хиткий, насилу встановлений мир. 

Але й приносити себе в жертву  Айна теж не була готова, бо прагнула щастя та любові. 

Вона втерла сльози і міцно стиснула переплетені пальці, намагаючись вгамувати гарячкове тремтіння.

І коли тихо грюкнули двері, Айна повернулася і холодно поглянула в очі Теумара. 

Плечі її були розгорнуті, голова гордо піднята, і лише блідість обличчя, що загострилося, і покусані в кров губи видавали болісне душевне хвилювання.

Кілька  митей, не кажучи ні слова, вони допитливо дивилися один одному в очі.

– Я благатиму бога Вогню, щоб мерзенний вождь Лянсіди завмер навіки в якомусь смердючому болоті! Таким, як він, немає місця в підземеллі тих, хто шукає Народження! – зневажливо сказала Айна.

Теумар чудово вмів володіти почуттями і не піддався спокусі зімкнути сильні руки на білій витонченій шийці зухвалої етелянки.

– Батько живий, на твоє щастя, – спокійно промовив він, – але зовсім безпорадний… Краще моли бога Вогню про те, щоб він відновив свою силу, інакше, клянусь, ти дуже пошкодуєш про вчинене!

Айна голосно засміялася йому в обличчя.

Теумар втратив терпець і з силою схопив Айну   за руку. 

Та  почала люто вириватися.

– Вгамуйся! – крикнув він і струснув її так, що в дівчини й дух зайнявся.

Але замість того, щоб наслідувати пораді, вона вивернулася і скільки було сили, встромила зуби в зап'ястя свого ворога.

Теумар скрикнув від болю і ледве стримав свою руку, щоб не вдарити божевільну по обличчю.

Натомість він шпурнув її на ліжко і сам навалився зверху, намагаючись знерухомити Айну, яка билась  під ним, гарчачи, ніби скажена  вовчиця.

– Та заспокойся ж! Я тебе не чіпатиму!

Тумар розумів ту розпачливу лють і готовність до всього, що  прменіла зараз у широко розкритих очах дівчини.

Айна мала право захищатися так, як могла… А якби Мар'ята опинилася в подібній ситуації: викрадена з рідного дому, одна серед ворожого світу, який намагається зламати її, підкорити будь-якими засобами?

Здригнулася душа Теумара. Він глянув на вологі, прочинені губи дівчини, на злиплі темні вії, на бліді від сліз щоки і підвівся, звільняючи її від тяжкості свого тіла.

Але Айна продовжувала лежати, безпорадно розкинувшись на ліжку. Після приступу люті нею опанувала цілковита байдужість до своєї долі.

– Зараз тобі принесуть воду та їжу. Посидиш поки що тут, – сказав Теумар.

– Я не стану нічого ні їсти  ні пити… – здавлено промовила Айна.

– Даю слово, там не буде ніякого зілля… Мені більше не потрібні неприємності… Ти відпочинеш, а потім ми поговоримо.

– Ні! – Айна повільно підвелася і сіла на краю ліжка. – Ми поговоримо тепер… Чого ти хочеш від мене? Цей мерзотник не помер, так будь задоволений!

– Не помер, але у поганому стані, безпорадніший за немовля. Тому ти станеш доглядати за ним, поки він не видужає.

– Чи ти дурний? – зневажливо посміхнулася Айна, – я навіть під страхом смерті не доторкнуся до нього, а якщо й доторкнуся, то тільки для того, щоб закінчити розпочате…

Теумар похитав головою.

 – Не сподівайся, тебе ніхто не вб'є, принаймні так скоро… є й інші способи…

– Тобі мене не залякати… Ти забув, хто я така? – крижаним тоном спитала Айна, а всередині в неї все застигло від мимовільного страху.

– Твоя магія ще не така сильна, щоб захищати тебе від усіх напастей! Або ти робитимеш, що я скажу, і тоді батько сам, коли прокинеться, визначить твою долю або... – Теумар замовк, не закінчивши загрозу.

Він не збирався піддавати дівчину якимось приниженням, він лише хотів, щоб вона перестала зрештою зображати байдужість і усвідомила весь тягар і невизначеність свого становища.

Якби це залежало від нього, то Теумар просто відпустив би Айну, але після того, що створила вона з Ізенаром на очах у слуг, він не міг цього зробити. 

Звісно, він наказав Віулі і охоронцям тримати язик за зубами, але вони чекають від нього рішучих дій. Адже тепер, коли батько перестав відповідати за власні вчинки, тягар влади опустився на плечі Теумара. Він став новим вождем Лянсіди.