19.2

Їхню розмову заглушило кінське іржання. Неподалік розташувався торговець кіньми, і щоб привернути увагу покупців, він почав демонструвати всім уміння своїх підопічних. Тонкокісна кобилка, струшувала золотою гривою, гарцювала на одному місці, високо піднімаючи ноги і дозволяючи зівакам милуватися своєю довгою вигнутою шиєю і витонченими тонкими бабками.

– Добре ж! – сказав Сайм. – Де і коли ми можемо обговорити деталі?

– Матінко, я тут! Трохи спізнилася! Там не протовпитися, стільки народу! – дзвінко вигукнула Іві, вислизаючи з-за лискучого кінського крупа.

Сайм, який моментально оцінив ситуацію, ніяково хитнувся вбік, та так, що дівчина, підбігаючи до прилавка, зачепила рукою його руку.

Іві повернула голову іподивилась обурено. Сайм відповів, вклавши у свій погляд всю доступну йому силу спокуси. Красиве, біле обличчя дівчини відразу запалало жарким рум'янцем, а губи самі собою відкрилися.

–  Вибач! – Сайм відвернувся і прикинувся збентеженим.

Іві мовчки пірнула за прилавок. Лемі захоплено розглядав склянки із настойками.

– Я живу на західній околиці, за бідними кварталами, на узліссі. Спитайте Нію, кожен мене знає, – сказала травниця.

–  Чи зручно прийти сьогодні ввечері? – запитав Сайм.

– Так! Я на вас чекатиму!

Іві, присівши над кошиками з травами, перебирала прохолодні ароматні пучки і повз волю косилася на високого незнайомця по той бік прилавка. Не часто бачила вона таких гарних чоловіків! А очі! У Теумара навіть у хвилини найвищої ніжності погляд не був такий ласкавий і пристрасний.

Іві відразу оцінила чудове, приховане під одягом, тіло чужинця. Щось тепле ворухнулось у її грудях, і від цього нового почуття негайно почастішало подих. Тремтячими пальцями стиснула дівчина пучок трави, безглуздо обриваючи з стебел дрібні сухі суцвіття.

– Ось завдаток, – сказав Сайм, простягаючи золото.

Це було більше, ніж коштував десяток подібних зілля, але Нія взяла безсоромно. Чуття підказувало їй, що замовник не вимагатиме назад надлишок плати.

–  Хто це? –  тихо запитала Іві, дивлячись услід Сайму і Лемі до тих пір, поки ті не загубився серед різномастного ярмаркового натовпу.

– Не знаю. Але наважуюсь припустити, що вони можуть бути етелянами, – задумливо відповіла Нія, – надто щедро смітять грошима. У сусідніх містах такі багатії не водяться… – вона уважно подивилася на почервонілі щоки дочки і несхвально похитала головою, – будь обережна, моя люба. Етеляна і Лянсіда здавна ворогують між собою.

– Про що ти кажеш, мамо? – тихо вигукнула Іві.

– Про погляди, якими ти обдаровувала цього хлопчика! – відповіла Нія і відчула легку тугу від того, що молодість уже давно минула і більше жоден хлопець не зверне погляд на її обвітрене, вкрите зморшками обличчя.

– Він  такий гарний! – прошепотіла Іві, згадуючи гарячий, ніжний погляд чужинця.

– Можливо! Але ти про нього нічого не знаєш!

– Я боюся, що Теумар обманює мене! – сумно промовила Іві, ставлячи на прилавок кошик із сухими травами. – Скільки мені ще чекати, скільки вірити його обіцянкам? Він уже давно мав приїхати.

– Ти надто поспішаєш, доню.  Дуже необачно  міняти звичне і відоме на нове і непередбачуване… Викинь із голови. Напевно, у цього хлопчика є кохана.

Іві нічого не відповіла, лише зітхнула крадькома. Їй нестерпно захотілося побачити незнайомця ще раз і ще раз, хоча б на мить, відчути жарке полум'я його сіро-блакитних, надзвичайно лагідних очей.

Тут же згадалися всі образи, нанесені Теумаром і зрадлива, солодка думка про помсту огорнула душу. Але чи наважиться вона показати коханому, що її серце може битися не тільки заради нього? А якщо Теумар розлютиться і відмовиться від неї, незважаючи на всі минулі обіцянки?

Іві відчувала смертельну втому. Їй здавалося, що вогонь пристрасті невблаганно згасає, що зараз його підтримує лише звичка бути разом.

Іві дуже боялася залишитись сама. Нещодавно їй виповнилося дев'ятнадцять, і, хоча краса її розквітала все дужче й пуще, дівчині здавалося, що час минає. Вона хотіла вийти заміж, мати дітей та надійне майбутнє – все те, що Теумар не поспішав їй давати, хоч і запевняв у своєму коханні. А якщо він зрозуміє, що втрачає її? При думці про це в Іві часто і гулко забилося серце. 

Весь цей час Теумар бачив її покірною, закоханою, виконуючою будь-які його забаганки. А як він вчинить, якщо вона раптом стане незалежною і вільною, відмовиться  від  його любові?

– Про що це ти? – підозріло спитала Нія, помітивши, як змінюється вираз очей доньки.

– Ні, мамо, все гаразд! – поспішно відповіла Іві, ховаючи обличчя в пучках ароматних трав.