Розділ 19.1

Уважний погляд Нії інстинктивно чіплявся за постаті двох статних незнайомців, що  блукали  ринком з пустим і лінивим виразом на гарних обличчях.

Сьогодні вона трохи запізнилася і прийшла на ярмарок вже після її урочистого відкриття.

Розкладаючи на дерев'яному прилавку пучки трав і темні склянки з настоянками, Нія спостерігала, як один із незнайомців купив кинджал і мимоволі почала гадати, звідки ж могли прибути в Сетао такі поважні гості.

Якимось безпомилковим чуттям визначила вона: той, що трохи вище на зріст, з відкритим лобом і рудуватим волоссям займає більш впливове становище, ніж світловолосий з м'якими рисами і неспокійними світлими очима. 

Дорогоцінні камені, якими той  розплатився за кинджал привели її в захоплення, і Нія  негайно  уявила, як би  виглядала Іві поряд з цим красивим молодим юнаком, у поставі та погляді якого прозирала звичка наказувати іншими.

Від Теумара вже давно не було звісток, і такий стан справ відверто турбував травницю.

Нія була цілком впевнена в силі зілля, яким Іві напоїла Теумара, але потай вона побоювалася того, що в Лянсіді знайдеться хтось спритніший і мудріший, хто зуміє скасувати наслідки приворотного закляття.

Одне заспокоювало Нію: щоб подолати чари, треба знати напевно, що Теумар зазнав дії стародавнього привороту. А це можна зробити тільки маючи початковий інгредієнт: кров Іві.

– Швидше за все, він затримався через забаганку Ізенара, – заспокоювала вона дочка, яка билася у розпачі через те, що коханий не подає про себе жодних звісток.

– А якщо цей огидний старий заборонив йому приїжджати за мною? Зачинив його в підвалі... або ще щось придумав, тільки щоб розлучити нас! – зі сльозами озвучила Іві свої найстрашніші думки.

– Які дурниці! – відмахнулася Нія, але й її незворушну душу здолала легка тривога. 

У словах дочки могла бути частка правди.

Хто знає, на що наважиться Ізенар,  коли дізнається, що його син, спадкоємець Лянсіди, всерйоз задумав одружитися з дівчиною незнатного роду і без магії…

Розгорявся спекотний день, і разом з ним розгорялася й ярмаркова метушня. Вона робилася все більш шумною, голосистою, строкатою і безладною: дзвеніли бубонці та тамбурини, іржали коні, брязкало залізо, гриміли вози, гучно й монотонно кричали продавці, розхвалюючи свій товар.

Нія нижче опустила полотняний навіс, щоб жаркі сонячні промені не торкалися флаконів із зіллям, і подивилася в напрямку ринкової брами: чи не йде Іві?

–  Дивись-но! Ось тобі й чаклунські зілля! Може, знайдеться щось цікаве?

Нія повернулася на голос. Двоє статних незнайомців, які привернули її увагу трохи раніше, тепер стояли поруч із прилавком і з цікавістю розглядали темні  різнорозмірні склянки.

– Ці зілля не чаклунські, – відповіла Нія, – вони не замішані на магії, тільки на травах…

Сіро-блакитні очі, ясні й теплі, подивилися в  її обличчя, і травниця відчула, як у грудях загойдалась хвиля невимовної, давно не випробуваної ніжності, ніби вона вмить помолодшала років на двадцять і, з навстіж відчиненою душею, поринула в запаморочливий вихор першого кохання…

Серце забилося гаряче та солодко. Нія, вражена і збентежена цим раптовим почуттям, відразу спробувала приборкати ніжні пориви і почала невпопад перекладати з місця на місце пучки висушених трав.

Сайм відразу зрозумів: жінка потрапила на його погляд. І, щоб не перестаратися, відвернувся   до  Лемі.

– А приворотне зілля є? – із зосередженою посмішкою поцікавився той.

– Є трави, які посилюють чоловічу силу та жіночу привабливість, – промовила Нія трохи охриплим голосом.

– Чоловічу силу? – перепитав Сайм.

– Навіть у молодих трапляються невдачі! – відповіла Нія, відчувши, що їй вдалося сяк-так струсити з душі туман раптової мани. 

Вона знову спробувала зловити погляд незнайомця, сподіваючись зрозуміти, що ж це було, але той більше не дивився їй у вічі так гаряче і проникливо.

– Мабуть, трапляються... – ховаючи усмішку, кивнув Сайм.

– Я продаю цілющі  настоянки, – про всяк випадок пояснила Нія, – такі, що не завдають шкоди і не викликають нав'язливих думок.

–  А від душевного болю? – запитав Лемі.

– Смерть близького чи нерозділене кохання?

– Хіба забуття пам'яті не однаково для всіх нещасть?

– Ні, воно різне, – тонко посміхнулася обізнана травниця, – смерть близького вичерпна і не передбачає зміни, вона безнадійна, а от нерозділене кохання завжди залишає надію на взаємність, і позбутися такої надії досить непросто.

– Ну це зрозуміло! – криво посміхнувся Лемі.

– А чи є зілля, яке дозволяє відрізнити правду від вигадки? Наприклад, якщо кому заморочили голову видінням, і він не впевнений, наяву це було чи уві сні? –  раптом запитав Сайм.

– Про що це ти? – здивовано зиркнув на нього Лемі, крутячи в руках маленьку, щільно закупорену склянку і роздивляючись її на світ.

– Так, чув одну історію... – недбало відповів Сайм.

– Таке зілля є, – повільно промовила Нія, – але його рецепт дуже складний і незручний, до того ж потрібна кров того, хто зазнав магічної дії, кров обдуреного…