Розділ 17.1

Добре, що Віула не проводить із нею в кімнаті всю ніч! Те, що служниця  розмістилася десь з того боку під дверима, Айну ніяк не турбувало.

Зазвичай вона засинала швидко, але сьогодні сон біг від неї, наче полохлива лань.

Айна підвелася з ліжка і безшумно підійшла до вікна, в яке дивився повний налитий місяць.

Вона повернула до місяця обличчя і зімкнула важкі повіки, купаючись у хвилях димного холодного світла. Тихий передзвін досяг її слуху, а потім дівчина почула шепіт:  легкий і невиразний, схожий на подих вітерця.

Невловимий відблиск промайнув у душі Айни. Вона навіть подих затамувала, намагаючись затримати це блідий миттєвий спалах, ледь помітний у темряві її пам'яті. Та все виявилося марним.

Дівчина гірко зітхнула і, гублячи сльози, попрямувала назад до ліжка.

Місячне світло про щось нагадувало, кликало її кудись, і Айна неймовірно страждала від того, що не розуміє слів, які шепоче їй місяць. 

Місяць завжди був її другом, братом, порадником. Завжди? При цій думці Айна завмерла і знову напружено прислухалася до нетрів своєї душі. Де і коли  відбувалося це завжди?

Вона машинально потяглася до глечика з водою і раптом відсмикнула руку. Їй здалося, що вода втратила свою кристальну прозорість і стала каламутною. Чуйний нюх навіть вловив  якийсь гнилуватий  запах.

Невже цю воду вона пила весь час?

Айна схопила глечик, підбігла до вікна, виплеснула вниз його вміст і відразу засоромилася свого незрозумілого вчинку. 

Вона піднесла порожній глечик до обличчя і принюхалася, але не почула ніяких інших запахів, окрім звичного аромату свіжості.

Айна важко зітхнула і поставила глечик назад на столик.

Дуже незатишно стало дівчині в цій кімнаті, яку вона вважала за свою. Її переконали, що кімната належить їй. Сама вона цього не пам'ятала... А що якщо її все-таки дурять?

Айна безпорадно озирнулася на всі боки, намагаючись отримати відповіді від  кам'яних стін, від тіней, що ховалися по кутках,  від смужки димного світла, що тремтіла  біля  її ніг.

Вона підійшла до дверей і прислухалася. Тиша змусила її серце радісно затремтіти: можливо Віула вирушила спати  кудись в інше місце?

Айна повільно натиснула ручку дверей, повільно прочинила. Край дверей відразу вперся в щось, і Айна почула сонне невиразне бурмотіння Віули, ворушіння її важкого тіла.

Марні надії! Пильна служниця розвалилася під самими дверима і відкрити їх  так, щоб не потривожити Віулу, переступити через неї, прослизнути струнким тілом у вузьку щілину –  ніяк не вийде.

Айна обережно зачинила двері і задумалася. Чому їй раптом так нестерпно схотілося вибратися з цієї кімнати?

Вона метнулася до вікна. 

Зовні все було тихо і спокійно, але дівчина знала: троє озброєних вояків всю ніч обходять дозором будинок і двір, заглядають у найвіддаленіші  куточки.

Вона питала про це Ізенара, але той відповідав, що все це робиться заради безпеки. Лянсида має ворогів, а будинок вождя   для ворогів –  найбажаніше місце. Нашкодивши вождеві, можна нашкодити всьому місту, тому будинок охороняється так ретельно. Але охорона є скрізь, у тому числі і біля міської брами, і навколо ринку.

Через вікно вибратися невисоко, але що далі? Вона потрапить у лапи охорони, Ізенар почне сердитися і накаже Віулі знову ночувати в її кімнаті або, чого доброго, сам вирішить спати біля її ліжка.

Айна болісно наморщила лоба і тихо, крізь міцно стиснуті зуби застогнала. Невиразні видіння знову починали терзати її висушену пам'ять. Вона розуміла, що їй треба бігти, але гадки не мала куди й навіщо.

Дуже захотілося пити. Але води в кімнаті більше не було, вона вилила всю.

Айна потерла онімілі від хвилювання долоні і все ж таки зважилася знову відчинити двері, щоб розбудити Віулу і відправити її за водою, але тут у глибині коридору, порушуючи тишу сплячого будинку, залунали кроки: хтось ішов, зовсім не таючись, хоч і старався  ступати обережно.

У Айни забилося серце  – кроки прямували якраз у її бік. Вона здогадалася, хто це  і дуже злякалася. Ізенар ще жодного разу не приходив до неї вночі.

Вона впала на ліжко і прикинулася сплячою. Можливо, він   пройде повз?

Завозилася, забурмотіла Віула... 

Почувши, як відчинилися двері, Айна похолола, і серце її зупинилося від страху. Думати про Ізенара як  про свого чоловіка, вона так і не навчилася.

Що Ізенару потрібно від неї зараз? Обряд призначений на завтрашній вечір, то чому він прийшов до неї в кімнату тепер? Адже вона благала дати їй час, і він пообіцяв...

Ізенар увійшов, сів на ліжко, доторкнувся до плеча  нерухомої дівчини і обережно провів жорсткою долонею по її оголеній м'якій шкірі.

Айна ще міцніше стиснула зуби.

– Айно… – ласкаво промимрив Ізенар, – душе моя…

Яскрава блискавка спалахнула в Айни в голові.

– Душе моя…

Вона повільно розплющила очі, дивлячись у схилилося до неї ненависне, напівприховане мороком ночі обличчя.