16.2

Але Ізенару і цього було достатньо. Після клятви легше  буде підкорити її волю. Навіть якщо Айна здобуде пам'ять, – сказана, хай і в непритомності клятва, не дозволить їй ухилитися від обов'язків дружини.

Теумар, який чекав на батька біля дверей його покоїв, повідомив, що має намір завтра на зорі вирушити в Сетао за Іві.

Ізенар окинув поглядом рішучу постать сина і байдуже зрушив потужними плечима.

– Роби, що тобі подобається!

Все складається так, як  він і припускав. І це добрий знак. Хай  тягне  свою дівку сюди, а там буде видно!

– То ти не проти, якщо Іві оселитися тут, у нашому домі? – побоюючись, не все дочув, обережно перепитав Теумар.

– Ані трохи! Я впевнений: Айна скоро стане моєю, тому мені немає справи, до того, як ти сам зіпсуєш собі життя! А тепер йди! Я хочу відпочити.

Нехай хлопчисько думає, що все буде так, як він собі уявив. Головне, не викликати в нього підозри. Після, напевно, випаде момент потихеньку позбутися неугодної претендентки на місце дружини.

Він глянув у спину Теумару, що пішов геть коридором і самовдоволено посміхнувся. Сина він любив, але вважав слабохарактерним і надто м'яким у поводженні з жінками.

Ізенар розумів: якщо станеться непередбачене,  то  тоді саме Теумар займе місце вождя. 

Ізенар дуже сподівався застати той час, коли володінням займеться його онук. А до цього він нікому не віддасть кермо влади. На щастя, і тіло його  і розум перебувають у  доброму здоров'ї і чудово гармонують між собою.

Випивши келих вина і розібравшись зі своїми думками, Ізенар попрямував до Мар’яти. Він хотів, щоб дочка була присутня на завтрашньому обряді принесення клятви як свідок, а Теумар нехай вирушає, куди йому заманеться.

Мар'ята саме одягалася – збиралася на верхову прогулянку.

Ізенар подумав, що останнім часом дочка набагато частіше ніж раніш  катається верхи на самоті, але не перешкоджав їй у цьому.

У молодих дівчат часто трапляються напади незрозумілої туги, яку неодмінно слід вгамувати. Тому, нехай краще Мар'ята гасає верхи лісами, ніж думає про чоловіків!

Ізенар розумів: дочка дорослішає і вберегти її, таку гарну, від бажань та спокус  – не вийде. 

Після того, як він влаштує своє життя, впритул займеться долею Мар’яти. А потім і Теумара. 

Ізенар не сумнівався, він знайде їм  обом гідні пари.

– Що сталося, батьку? Ти ніби… – Мар'ята запнулася, не зумівши підібрати правильних слів, щоб висловити те натхнення, яке побачила вона на обличчі Ізенара.

– Айна погодилася завтра принести клятву перед богом Вогню! – відповів він не без гордості.

– Отакої? І як ти вмовив її?

– Не знаю. Здається, приголомшив ніжністю та пристрастю… Звичайно, вона ще налякана, але певен – ненадовго!

– Але що ж далі? Адже тобі спадкоємець потрібен…

– Клятва – це півкроку до порозуміння, далі буде набагато простіше. Айна побоїться порушити обіцянку, дану богу Вогню, вона знає, до яких наслідків це призведе... Добре, якщо вона все згадає, але вже після клятви! Тоді зрозуміє, що вибору у неї більше немає, що вона за всіма законами і Лянсіди і Етеляни – моя дружина!

– Якщо вона скаже клятву! А якщо ні? Її душа зараз така нестійка і полохлива… Бог Вогню не терпить жартів… Обряд надто складний і має завершитися як слід. Його не можна обірвати на половині… – Мар'ята невпевнено похитала головою.

– Тому я й хочу, щоб ти, моя дочка, стала  свідком нашої угоди. На Теумара надії мало. Він завтра  поскаче  до Сетао.

– І ти дозволиш привести сюди Іві?

– А чому ні? Я знаходжу своє щастя, то нехай і він спробує знайти своє…

Мар'ята дивилася в безтурботне, неймовірно погарнішавше від цієї безтурботності обличчя батька і не вірила в щирість його слів. Надто добре знала вона цю тверду, владну натуру. Він звик розпоряджатися чужими долями, звик, що його бажання повинні неодмінно стояти вище за бажання інших. Він дозволив Теумару зустрічатися з Іві, спостерігав до певного часу за цим зв'язком, тому що знав: без його благословення син навряд чи наважиться назвати дружиною дівчину без роду і племені, дочку збанкрутілого торговця кіньми.

– А моє щастя, тату? – запитала Мар'ята з легкою усмішкою, скоріше для того, щоб завдати батькові занепокоєння.

– Ти когось помітила? – одразу насупився Ізенар, проникливо дивлячись у ясні, зелені очі дочки.

– Ні, але можливо… – відповіла вона з робленою байдужістю.

Усвідомлення, що вона не може позбутися спогадів про заклятого ворога їхнього роду, приводила її і в трепет і в розпач. 

Якби тільки батько пом'якшав! Можливо, більше ніхто в цілому світі не торкнеться її серця так само солодко, як Сайм. Мар'ята придушила зітхання.

–  Послухай мене, моя доню, – наблизившись, Ізенар ласкаво поцілував Марьяту в голову і продовжив із жаром, – скоро ми подумаємо і про твоє майбутнє, обіцяю. Я знайду тобі найкращого нареченого, навіть якщо для цього доведеться об'їхати весь світ!