10.2

Айна розплющила очі і затамувала подих… Чому служниця дивиться на неї так уважно? Невже про щось здогадується?

Але Вілла широко посміхнулася, показавши великі, нерівні зуби, повернулася спиною до ліжка і почала розкладати на стільці одяг. Скориставшись цим, Айна висмикнула руку зі складок спідниці, кинула дрібку трави в чашку, а потім сіла і взяла чашку до рук.

Трава розчинилася миттєво. Зарябіла молочна гладь, пішла хвилями і через мить знову стала спокійною.

–  Звідки мені знати, що молоко не отруєне якимось сонним зіллям чи іншою поганню? –  промовила Айна, повертаючи чашку на стіл і відсуваючи її від себе.

Вілла обернулася і дивилася на неї колючим, несхвальним поглядом.

– Мені не до душі подібні примхи, дівчинко!

– Я боюся, – сказала Айна, – мене викрали, і я не знаю, що зі мною хочуть зробити…

–  Якби хотіли, то вже зробили б! – буркнула Вілла.

Айна жалібно схлипнула.

– Добре ж! – сказала Вілла, – я перша зроблю ковток, щоб ти заспокоїлася.

Завмираючи, дивилася Айна, як служниця бере чашку і п'є з неї. Жаль, що трави було так мало!

– Ось бачиш, все добре… – Вілла поставила чашку на стіл.

Айна мовчала, дивлячись у її зморшкувате обличчя. Серце взагалі перестало битися і здавалося, що душа відокремилася від тіла і тепер з боку спостерігає за  всим, що відбувається зараз у цій похмурій кімнаті, наповненій запахами вечірнього лісу.

За кілька миттєвостей очі служниці осоловіли, потім на в'ялих губах запузирилась слина, заграла дурна посмішка. 

– Знімай плащ! – Наказала їй Айна не своїм, а якимось чужим голосом, і та підкорилася, продовжуючи безглуздо посміхатися.

Айна швидко накинула на себе плащ і штовхнула Віллу на ліжко.

– Сиди тут!

Служниця і не думала опиратися,  трава позбавила її розуму, зробила безпорадною, схожою на  немовля.

Айна приховала волосся під каптуром і вислизнула з кімнати, щільно прикривши двері. Якийсь час Вілла не прокинеться, так і буде лежати на ліжку, пускаючи бульбашки із слини.

Згорбившись, нахиливши голову, важкою ходою пошурхала втікача коридором. Вона гадки не мала, де вихід у двір, довіряла лише своєї інтуїції і шалено молила бога Вогню про допомогу.

Усвідомлення власної відваги підбадьорювало її віру в успіх. О, якби тільки здобути коня! Напевно, поблизу є стайня… Але хто знає, чи вміє Вілла їздити верхи! До того ж, якщо у стайні хтось є, то викриття не уникнути. Багатьом стане цікаво, куди це задумала вирушити служниця на проти ночі... Ні, краще не ризикувати так бездумно... Треба хоча б потрапити за ворота, а там ліс, там свобода...

Вона побіжить швидко-швидко, як злякана лань, загубиться в дрімучих хащах... Дістатись би тільки Кам'янистої рівнини!

Думки ураганом кружляли в голові дівчини. Паніка охопила її, коли назустріч з бічного коридору вийшов озброєний воїн, і лише неймовірним зусиллям волі Айна змусила себе незворушно продовжити шлях.

Воїн кивнув як добрій знайомій. Айна, не підводячи голови, кивнула у відповідь.

Інстинкт повів її праворуч, і незабаром наткнулася вона на вузькі гвинтові сходи з вищербленими сходинками, освітлені   настінними смолоскипами.

Дівчина квапливо й безшумно прослизнула повз яскравий, помаранчевий зів кухні, що палахкотів жаром, запахом м'яса і спецій, і побачила маленькі двері в стіні.

Ось воно, спасіння! Вона обережно прочинила двері, і, на щастя, та навіть не рипнула. Назустріч пахнуло свіжістю літнього вечора. Якісь ліниві голоси долинали з-за рогу будинку. Заржав кінь.

Айна пильно оглянула подвір'я, і ​​тримаючись у непроникній тіні кам'яних стін, квапливо пішла у бік,  протилежний тому, звідки чулися голоси.

Навколо було тихо і безмовно. Мабуть, служниця ще не прийшла до тями, інакше б уже зчинила крик, переполошила б увесь будинок.

О небеса! Де ж вихід? Не наткнутися б на озброєну охорону, адже Айна не має уявлення, як розташований цей будинок, наскільки він великий і наскільки добре його вартують.

Але тинятися далі під стінами небезпечно. Скоро її хтось помітить, заговорить, прийнявши за Віллу... І що тоді? Невже зла доля дала їй відчути подих такої бажаної свободи лише для того, щоб одразу відібрати!

Айна прискорила крок. За кожним кутом їй здавалася небезпека, засідка... Ось і ворота... Відчинені... У яскравому світлі смолоскипів поруч із ними рухався якийсь самотній силует.

Айна зупинилася і майже втиснулась в кам'яну стіну, судорожно розмірковуючи, що ж їй тепер робити. Тут з темряви почувся владний жіночий голос, і силует стрімко метнувся в той бік.

Холодія, ледве долаючи хвилювання, прослизнула Айна до прочинених воріт. Там на неї теж чекала удача. Широка дорога вилась уздовж густих чагарників, за якими починався ліс.

Опинившись по той бік кам'яної стіни, Айна пірнула у вугільну тінь кущів і щодуху кинулася до лісу. Невже вдалось?

По зірках легко знайде вона шлях до Кам'янистої рівнини. Вже зійшов над південним горизонтом зелений Ур, і якщо рухатись прямо на нього, не згортаючи, то рано чи пізно потрапиш до Етеляни.