Глава 10.1

У узголів'ї ліжка стояв маленький круглий столик, а на ньому – розписна таця з незайманою вечерею.

Айна сиділа на ліжку, сяк-так стягнувши на грудях розірвану сукню. Волосся її було розпатлане, на білому обличчі все ще горів слід від важкої долоні Ізенара, і кілька крапель крові запеклися в куточках губ.

У неї більше не залишилося сил мучитися від страху. Серце обливалося сльозами, але на щоках вони висихали наче краплі води на розпеченому камені.

За вікном струменіли теплі сутінки. Золотистий серп новонародженого місяця дивився з небесної височини прямо на дівчину, і солодка солов'їна трель, вісницею якихось непереборних лих, уже летіла з-за далекого гаю.

У відчинене вікно проникав густий аромат лісових трав та дубових мохів.

Не боявся Ізенар, що його дорогоцінна пташка втече із клітки – крім того, що вікна захищала магія, так ще і двоє величезних стражників тупцювали внизу, відрізаючи всякий шлях до порятунку.

Але щойно перегоріло полум'я розпача, Айну невідступно стала переслідувати думку про втечу.

Вона тихенько зіскочила з ліжка, безшумно, як уміла прослизнула до вікна і визирнула назовні.

В очі глянула частина двору, вимощеного кам'яною плиткою, шматок стіни із зубчастим верхом та низькими дерев'яними дверима, очевидно, – бічним ходом. Різко чорніли на потемнілому вже нічною синьовою небі, хитромудрі візерунки листя.

Будинок вождя в Етеляні не був обнесений стіною, – люди, які мешкали  там, не боялися за свою безпеку, і усвідомлення цього знову викликало в душі полонянки сплеск розпачу.

Айна вже гірко шкодувала про те, що намагалася встромити кинджал у горло Ізенара. Краще б він пробив її власне серце... А тепер кинджал відібрали, залишили її беззбройною.

До всіх інших бід, Ізенар особисто зірвав з неї пояс нареченої і забрав із собою. Лемі! Бідолашний, милий Лемі!

Айна заплющила очі і прислухалась до свого серця. Ні, якби коханий помер, вона б це відчула. Вона знала:  ніхто в Етеляні не змириться з її викраденням. Сайм і матінка до останнього шукатимуть спосіб визволити її з принизливого полону.

Як і Аула, Айна дуже добре розуміла, для чого Ізенар її викрав і подякувала всім богам за те, що хтивий старий не здійснив відразу свої мерзенні наміри, а дозволив їй дихати.

Айна пригладила рудуваті вихори і квапливо стягнула волосся вузлом на потилиці. Але як реалізувати задумане? Як здійснити втечу?

Вона уважно подивилася вниз, на могутніх стражників, потім знову перевела очі за стіну, яка оточувала двір,  і де купалася в сутінках така бажана  свобода, пронизана запахами лісу та вітру.

Ні, вона не розніжене розпещене дівчисько, яке все життя ховалося за спину брата. Вона вміє скакати верхи, стріляти з лука, вона відважна та  сильна.

Айна машинально сунула руку в потайну кишеню, де лежав пурпуровий камінь, який батько колись підібрав у Сухому руслі та подарував їй. Камінь переливався райдужними відблисками, і раніше Айне здавалося, що всередині нього прихована невідома чарівна сила. Але як не намагалася дівчина виявити цю силу, камінь усе мовчав. Розчарована, припинила свої спроби, але продовжила носити камінь у кишені, як пам'ять про батька.

Айна лагідно погладила теплі звивисті грані, і кінчиками пальців натрапила на розсип сухої трави.

Вона застигла на мить, потім, хвилюючись, підійшла до столика, вивернула кишеню, обережно витрушуючи залишки на поліровану стільницю.

Це ж трава для чар зілля, здатного позбавити людину розуму! Чим більше трави, тим довше її дія! Тут, звичайно, зовсім мало, але…

Думки безладно замітали в голові етелянки. Але для того, щоб трава подіяла добре, її потрібно додати в тепле коров'яче молоко.

Айна квапливо оглянула кімнату. На стінах висіли бронзові свічники. Напевно, скоро хтось з'явиться, щоб запалити свічки.

Навряд чи її залишать  в темряві на всю ніч.

І незабаром, відповіддю на її сподівання, за стіною пролунали важкі, човгаючі кроки. Айна миттєво змела всю траву в долоню, сховала руку в складках спідниці і впала на ліжко.

Увійшла Вілла.

– Тобі треба поїсти, – пробурчала вона, косячись на незайману вечерю.

– Я не хочу, – відповіла Айна, – я звикла пити на ніч тепле молоко. Чи можна мені принести теплого молока? – попросила вона слабким голосом.

– Зрозуміло, дитинко… Ти отримаєш усе, що забажаєш… – добродушно посміхнулася Вілла, – якщо будеш гідно поводитися і перестанеш суперечити господареві… Ізенар влаштував свято на твою честь… І всі тепер у головній залі, бенкетують… Не була б ти настільки вперта, сиділа б праворуч від нього ...

Айна знесилено заплющила очі. Зараз треба вдавати безпорадну і покірну.

– Принесу молоко та новий одяг. Та, що на тобі більше нікуди не годиться… Можливо, ти забажаєш вийти до  гостей.  А це приберу, – сказала Вілла, забираючи в руки тацю і запитала: –  Може, ти хочеш фруктів?

Айна слабо кивнула. Все, що завгодно, аби стара виконала її прохання!

Вона почула, як грюкнули двері, але залишилася лежати. Серце   шалено  билося, в грудях теплилась надія. Доля благоволить їй. Якщо усі на бенкеті, то і будинок, і двір можуть бути порожніми, не рахуючи, звичайно, тих охоронців, що блукають під вікнами.