Глава 9.1

Аула побачила з вікна, як прискакали у двір змилені коні, побачила пораненого Лемі. Серце її замерло від жаху, від передчуття непоправної біди. Схопила вона скриньку, в якій зберігався наповнений магією кинджал і вибігла зі своїх покоїв.

Слуги допомогли Сайму перенести Лемі в будинок, поклали на лежанку поруч із вогнищем, і Кора відразу взялася клопотати над пораненим, жваво віддаючи розпорядження.

– Біда трапилася, матінко… — кинувся Сайм назустріч матері, яка квапливо спускалася широкими сходами.

– Де Айна? – запитала Аула таким похмурим голосом, що Сайм ледь не завив від усвідомлення власної нікчемності.

– Її викрали, матінко… – прошепотів він, захитався, і щоб не впасти, схопився рукою за стіну.

– Викрали? – обличчя Аули вкрилося мертвою блідістю.

– Думаю, це були лянсидани... Вони з'явилися раптово... Я ж застерігав її! – У відчайдушній спробі виправдатися хоча б перед самим собою, вигукнув Сайм, – А вона пустилась стрибати до Мертвого дерева, ще й нас підготувала... Лемі поранили стрілою, а мене кинджалом... Але моя рана – дрібниця...

Аула ледь не впала непритомна, але стримала напад неймовірного горя. Перед нею лежав поранений, який вимагав негайної допомоги.

Кора дбайливо омивала місце навколо рани трав'яним настоєм, намагаючись зменшити біль та запалення.

– Насамперед слід дістати стрілу! – промовила Аула рівним голосом.

– Так, матінко… – пролепетав Сайм.

– Твоя рана не завадить тобі?

– Ні, я вільно рухаю рукою…

– Тоді приступай!

Сайм міцно взявся долонею за тонкий сріблястий остов стріли і повільно потяг.

Наконечник виявився не широким, і стріла вийшла, майже не торкнувши шкіру та м'язи. Тільки кров ринула нестримним потоком.

Тілом Лемі пробігла страшна судома. Він болісно застогнав, риси його спотворилися, з його рота потекла цівка темно-вишневої крові.

Кора миттєво затиснула рану шматком тканини, просоченої цілющою олією.

Сайм кинув стрілу на піднесений одним із слуг піднос і тремтячою рукою витер піт з чола.

Кора прибрала тканину. Аула дістала зі скриньки кинджал, прочитала заклинання і, направивши кинджал вістрям вниз, наблизила його до плеча Лемі. Золотисто-червона крапля покотилася по кровостоку і зірвалася прямо в зяючий зів рани.

На щастя, наконечник стріли не був отруєний, тому однієї краплі виявилося достатньо. Кров моментально згорнулася і підсохла, закриваючи рану.

Лемі знову застогнав і переривчасто зітхнув.

– Айно, душе моя… Айно!

– Заспокойся… – Аула відкинула з його обличчя вологе золотисте пасмо, – зараз тобі не можна хвилюватися, ти сам знаходився за крок від смерті…

– Де Айна? – Лемі ледве підвівся і сів на ліжку, обводячи всіх диким і все ще несвідомо-каламутним поглядом. – Де вона?

–  Вона… – почав  було Сайм, але Аула владним жестом зупинила його.

– Айну викрали лянсідани, Лемі… Це все, що ми знаємо…

– Викрали? – Його обличчя стало землесто-сірим.

– Прошу тебе ... –  Аула ласкаво погладила його по волоссю, - Нам усім потрібно зібратися з розумом і подумати про подальше.

Лемі звалився назад на ліжко. Рана, що закрилася, знову почала кровоточити.

– Нічого, нічого, – заклопотала навколо нього Кора, – тепер уже не страшно… я подбаю…

– Нехай відпочине, – сказала Аула, – зараз він не спроможний міркувати здраво.

– Я приготую сонне зілля, – закивала Кора, – міцний сон зцілить його тіло… Принесіть вина! – крикнула вона слугам.

Аула з жалем подивилась на юнака, сховала кинджал у скриньку і попрямувала до себе.

– Ходімо зі мною! Розкажеш усе, що тобі відомо!  – наказала вона Сайму.

Той покірно рушив за матір'ю. Долоні його німіли, коліна підгиналися, тіло вкрилося холодним потом. І здавалося Сайму, що кам'яна підлога валиться під його ногами, що ось-ось розкриється безодня.

Аула пропустила сина до своїх покоїв і щільно зачинила двері.

– Тепер кажи! – веліла вона, без сил опускаючись в крісло, вкрите вовчою шкірою.

Сайм не витримав, звалився до ніг матері, обхопив її коліна і заридав, як хлопчик.

– Вибач мені, вибач! Я винен у всьому, що трапилося з Айною. Це я винен! – бурмотів він, задихаючись від горя та сліз.

– Про що ти кажеш, Сайме? – вигукнула Аула, – Ти не винен, що не зміг захистити сестру! Ти ще такий молодий, твої сили мізерні в порівнянні з силою лянсіданського вождя! Адже тільки сам проклятий Ізенар міг наказати викрасти Айну! О, він дорого заплатить за це!

– Ні, матінко, послухай… – і Сайм розповів матері про все, що сталося тієї ночі в Сухому руслі.

Мовчки слухала Айна плутану розповідь сина. Страх, розпач, лють поєднувалися в її душі. Їй хотілося відшмагати Сайма батогом до крові, але в глибині душі вона розуміла, чому син так вчинив.