8.2

Теумар почув тупіт копит під вікнами і зрозумів:  батько повернувся з полонянкою. Але він навіть здалеку не побажав глянути на дівчину. На стіні висів портрет Іві, намальований талановитим художником із Сетао, і Теумар не зводив очей з цього портрета.

Іві безперестанку займала його думки всі ці дні. Вона снилася йому ночами – але не як жива, з плоті й крові жінка, здатна дарувати жаркі поцілунки, а як легка димка, що вислизає з рук, недоступна  –  і від того ще більш бажана.

Теумар прокидався, сповнений пристрасті. Він відчував запах її волосся, чув її сміх, бачив її тінь у кутках кімнати, коли вечорами запалював свічки в світильниках.

Сам володіючий силою, майбутній вождь  все ж таки  не зміг розпізнати вплив любовного зілля. 

Він переконував себе, що його дивна одержимість Іві з'явилася тільки через страх втратити її, поступившись примхам батька.

Теумару здавалося, що саме  цей  божевільний намір  одружити його з етелянкою і допомог   остаточно усвідомити: він так сильно любить Іві, що за право назвати її дружиною, готовий боротися не лише з власним батьком, а й з усім світом.

Якщо доведеться, він відмовиться від титулу і залишить землі Лянсіди. Вони мають дім, є  і золото – проживуть  без батьківського благословення. 

Ніколи не був Теумар таким впевненим у своїх почуттях. 

А що ж Іві? Безперечно, вона любить його гроші, але більше грошей, нарядів та дорогих подарунків, Іві любить його самого. Раніше  ця  відданість обтяжувала і душила Теумара, і лише тепер усвідомив він повною мірою, яке це велике щастя: мати поряд таку надійну подругу.

Жодна жінка у світі не може зрівнятися з його ніжною, прекрасною Іві. А її поцілунки! Та ні за що на світі не проміняє він це солодке гаряче тремтіння на холодні вуста пихатої етелянки.

Слід негайно поговорити з батьком, змусити його відмовитися від спроби засватати йому небажану наречену.

Теумар рішуче попрямував до виходу, але тут за стіною, в коридорі залунали важкі квапливі кроки. 

З  гуркотом відчинивши двері, Ізенар сам увійшов до кімнати сина.

– Що сталося, батьку? – занепокоєно запитав Теумар, побачивши кров на його шиї.

– Божевільне дівчисько! Відважна, строптива… уявляєш, надумала перерізати мені горло! – відповів він з недоброю усмішкою, – і рука не здригнулася…

– Хочеш, щоб вона мені горло перерізала? – хмикнув Теумар, – Краще  поверни  її назад до Етеляни геть з очей…

Ізенар косо поглянув на портрет Іві.

– Але вона чудова! Набагато краще за цю… Я не бачив дівчини красивіше, а ти знаєш – я їх за своє життя перепробував чимало.

– Послухай, батьку…

– Я подумав, що ти маєш рацію, сину. Перш за все я сам спробую завоювати її кохання, так захопила вона мене своєю красою і відвагою… А ти не надто розпускай пір'я! Якщо дівчисько мене відкине, то тобі   доведеться приручати її… Шкода, що  треба стримуватись, інакше вона вже стала б моєю.

– Про що ти говориш, батьку! – в серцях вигукнув Теумар, відчуваючи, що пута, з яких він ледве не вислизнув, знову стискають йому груди, забирають дихання, – Напої її диво варевом і володій скільки забажаєш!

– Ні, не піде, –  похмуро заперечив Ізенар, – диво варево позбавить її чуттєвості. А умови для зачаття дитини, яка матиме всю повноту магії – пристрасть, причому взаємна…

– Звідки ти взяв, що вона здатна народити таку дитину? – роздратовано спитав Теумар.

– Наші пращури припускали, що це може бути так….

– Але чому неодмінно етелянка?

– Магія має з'єднатися з магією… А на землі Процвітання лише спадкоємці вождів Етеляни можуть дорівнювати нам по силі. Сухе русло рано чи пізно вичерпається.

– Цього достеменно ніхто не знає, батьку!

– То хочеш переконатися? – гнів блиснув у темних очах Ізенара, – Дурний хлопчисько! Ти не знаєш, як це – бути звичайною людиною! Без можливості захистити себе, страждати від хвороб, холоду, голоду у неврожайний рік! І такої долі бажаєш ти своїм одноплемінникам?

– Ні, не бажаю, – відповів Теумар. – Але дитина…

– Залишки сили, якою бог Вогню колись обдарував Етеляну і Лянсіду з'єднаються в цій дитині, – перебив його Ізенар, – і якщо народиться дівчинка – то буде велика удача! В дівчинці магія подвоїться… Коли народилася твоя сестра, я думав, що   вона зуміє повернути назад води Великої річки, але не судилося… Якби ти краще вивчав наші перекази, а не волочився за дівками, які тебе не варті, ти б це знав!

Теумар вдав, що не почув випад батька.

– А якщо народиться хлопчик?

– Хлопчик стане носієм загальної сили і буде ймовірність, що його дочка зуміє знайти вірне закляття, і береги долини знову зазеленіють, і сяючі хвилі, повні магії, весело побіжать між ними.

– То чому ти перейнявся цим лише тепер? – запитав Теумар.

– Ти цього не знав, але мій батько, твій дід, хотів викрасти Айну ще дитиною, настільки він був одержимий думкою воскресити Сухе русло. Але, на щастя, йому не вдалось. Мудра Укка сказала тоді, що магію не можна викрадати, її можна тільки віддати, подарувати, якщо не хочеш накликати на свої землі непоправне лихо… Сама доля поставила Сайма на моєму шляху. Я не думав про угоду, я просто хотів його занапастити, заради сміху… Згадав лише, коли він  сам запропонував мені свою сестру…