Розділ 8.1

Айна перестала битися в руках Ізенара. Вона бачила, як упав Лемі, вражений гострою стрілою, бачила, як летів ніж, націлений у груди Сайма, і крижаний жах скував її тіло.  Від горя не могла Айна поворухнути ні рукою  ні ногою.

Безпорадна, лежала вона долілиць, перекинута через луку сідла. Тільки гіркі сльози безперервно текли по її щоках і падали під копита  шалено скачучих коней.

Коли коні, нарешті, зупинилися, Айна заплющила очі і прикинулася, що знепритомніла. Вона розуміла: кричати, вириватися – марно. Її викрали, і навряд чи викрадачів зворушать будь-які благання чи погрози.

Величезний будинок вождя Лянсіди, оточений неприступним кам'яним муром, розташовувався за міською площею.

Ізенар зістрибнув з коня, підхопив дівчину на руки і попрямував до бічних сходів.

Ройкус – друг і повірений, що  допомагав йому у викраденні  дівчини, повів розпалених коней у стайню.

Покої для дорогоцінної полонянки були підготовлені заздалегідь. Три кімнати з витонченими різьбленими меблями, картинами, вишитими покривалами та світлими вікнами, захищеними магією розташовувалися на третьому ярусі – Ізенар не сумнівався, що Сайм дотримає свого слова і віддасть йому сестру.

Теумар, заради якого все це й затівалося, відмовився брати участь у викраденні, він навіть не зустрів батька у дворі, щоб побачити майбутню матір своїх дітей.

Ізенар сподівався, що син хоча б  із цікавості у вікно подивиться, але вікна його кімнат виявилися щільно  закритими. 

Як міг, виявляв Теумар зневагу до батьківського наміра.

Але Ізенар тільки посміхнувся у сиву бороду Нічого. Рано чи пізно впертюх  зламається.

Служниця відчинила перед ним двері. Ізенар увійшов до кімнати і дбайливо поклав Айну, яка продовжувала прикидатися байдужою, на широке ліжко під складчастим золотим балдахіном.

Блідість надзвичайно йшла дівчині. Гострі тіні від мокрих вій тремтіли на її щоках, рожеві губи були трохи  прочинені. Розірваний комір сукні безсоромно відкривав білі  юні груди.

Краса і беззахисність розбурхали чуттєвість Ізенара. Не стримавши пориву, торкнувся він пальцями голої ключиці.

Айна стерпіла, не стала кричати, відчувши, як жорсткі пальці прослизнули  по її гладкій шкірі. У чоботі захований ніж, про який ворог не здогадується. Вона встромить його в серце будь-кому, хто посміє до неї доторкнутися.

Ізенар, підбадьорений тим, що дівчина байдужа, наважився прикластися губами до краєчку  її губ.

Тоді Айна розплющила очі, побачила схилене до неї обличчя і відсахнулась з криком огиди.

– Тихіше, дівчино, – роздратовано сказав Ізенар, – не кричи! Ніхто не посягає на твоє тіло.

Айна смикнула з ліжка покривало і прикрила їм груди.

– Що це за місце? – спитала вона, безстрашно дивлячись у блискучі масляним блиском очі чоловіка, який сидів навпроти неї.

–Ти в Лянсіді, моя красуне, а я – Ізенар, вождь і господар цього будинку, – м'яко і значно промовив він, намагаючись справити на дівчину гарне враження.

– У Лянсиді… – пролепетала Айна, оглядаючи багато прибрану кімнату.

Ізенар хотів було сказати, що вона тут через брата, який викупив її неволею своє життя, але передумав. Ще не час.

– Лянсіді необхідний спадкоємець, тож я тобі викрав. Хочу з тобою одружитися! – зваживши все, промовив Ізенар, – Ти – наречена, гідна вождя Лянсіди!

Азарт і юнацький запал оволоділи його душею. Такою свіженькою, такою прекрасною була юна етелянка, що він вирішив  спершу сам поборотися за її кохання, спробувати завоювати її серце.

Обличчя Айни стало попелястим. Наскільки Ізенар загорівся до неї пристрастю, настільки й вона запалилася до нього зневагою і ненавистю.

– Я вже наречена, і цей пояс на моїй талії означає, що я належатиму лише одному чоловікові… – відповіла вона, гордо підвівши голову і тут же, згадавши про стрілу в грудях Лемі, поникла і знову гірко заплакала.

Якщо Лемі помер, то й їй жити нема чого! А Сайм? Що з ним? Сили залишили Айну. Вона впала обличчям у вишиті, просочені ароматом троянд подушки, і заплакала з таким відчаєм, що Ізенар злякався.

Сплеск гіркого дівочого розпачу на мить збентежив його люту, безжальну натуру. До того ж Айна потрібна була йому при здоровому глузді.

– Віула! – гукнув він служницю, що причаїлася за дверима, готова з'явитися за першим покликом свого господаря. – Нашій дорогій гості потрібна допомога…

– Є заспокійлива настоянка з трав, – вкрадливо промовила служниця, вихопила з-за пазухи флакон і, перевалюючись  з ноги на ногу,  наблизилася  до Айни. – Будь розумницею, дитиноко, і випий це до дна.  

Вона сунула флакон Айні, але та люто вибила його з рук Віули.

Тільки не розбився флакон, бо виготовлений був із товстого скла.

– Надумаєш буянити, зв'яжу! Посидиш у мене зв'язана, доки не отямишся! – попередив Ізенар, хапаючи Айну своєю величезною долонею.

Відчайдушна кров вдарила дівчині в голову. 

Вона знову побачила сіре від пилюки обличчя Лемі, що волочився по землі за конем, почула як свистить ніж, націлений у груди Сайма.