7.2

–  Айно, ти мене не слухаєш! – з гіркотою вигукнув Сайм.

– Ні, я не хочу поки повертатися! Наша прогулянка тільки почалася... Подивися краще, як прекрасний світ навколо! Що може статися за такого ласкавого світла? Навпаки, все занадто спокійно, мене так і підмиває вчинити якусь  шалену витівку! – вигукнула Айна і скинула коня дибки, і знову дзвінко засміялася.  

Сайм похмурнів. Не силою ж тягти її назад! А усілякі вмовляння зараз марні. Якщо Айна в ударі, якщо охоплена азартом, то її вже не зупинити.

– І сонячне проміння буває оманливим, і при ясному світлі дня можуть чекати невідомі небезпеки! – застерігав він сестру.

– Що з тобою братику? – глузливо  питала Айна. – З якого часу ти став так полохливий? Давай-но краще наввипередки до самої межі ... Лемі! –  закричала вона і замахала рукою.

Сайм обернувся. З-за дерев риссю виїхав Лемі.

– А я за вами! – сказав він, дивлячись на Айну з обожненням, – Аула сказала мені, ви на прогулянку вирушили, а мені і на мить не хочеться   розлучатися з коханою!

Айна спалахнула, запалала гарячим рум'янцем, але промовчала.

Сайм розгубився, не знаючи, що робити.

Йому не було чого протиставити словами Лемі. Зараз на Айні красується пояс нареченої, і більше ні в кого немає сумнівів, що весілля відбудеться в обумовлений термін, а це означає: наречені можуть тепер зустрічатися прилюдно, і Лемі має право без сорому говорити про свою любов.

– Ось тепер наввипередки! – весело крикнула Айна, – ну ж, давайте! До мертвого дерева і назад!

Мертве дерево – самотня ялина, що якимось дивом проросла крізь насип валунів, прямо на кордоні Етеляни і Лянсіди, а потім несподівано засохла. Казали, що невідомі тварі, що живуть під камінням долини, гризуть її коріння, і тому вона чахне.

Сайм кусав губи від досади та розпачу. Немов сама доля – зла і нещадна владною рукою тягла сестру туди, де чекала її невідворотна біда.

– Стривай, Айно, краще нам триматися подалі від краю!

Сайм зробив останню спробу зупинити її, але вперта дівчина зухвало труснула золотистими кучерями, розсипаними по плечах і як вітер помчала геть, все швидше підганяючи жвавого коня.

– Ну що ти, Сайме! Нічого не може статися з нами тут, на благословенній етельянській землі! – крикнув Лемі і кинувся слідом за нею.

Нічого не залишалося Сайма, крім як поскакати за ними! Розпач його став настільки великим, що він вирішив наздогнати сестру і розповісти їй про угоду, яку уклав з Ізенаром, рятуючи своє життя,  і  будь що буде з ним!

Підхльоснув він коня і помчав уперед. Тупіт кінських копит, що гучно розносився по долині, відгукувався в його серці зловісною луною.

Мчав він за закоханими, палаючи готовністю зізнатись в скоєному, але ледве наближався до них, як щось зупиняло його, і стримував Сайм гарячого коня, змушував сповільнювати біг. Здавалася молодому вождеві, що нікому вже не уникнути злої неминучості, що краще змиритися, схилити голову перед обличчям долі, не суперечити її голосу…

Гряди темно-синіх хмар стрімко потяглися з-за обрію і незабаром затягли ясне полуденне небо непроникною пеленою. Зникло сонячне світло.

Піднявся вітер, завив, полетів над землею, розносячи задушливий пил, який ударяв в обличчя і скрипів на зубах.

Але Айна і Лемі ніби не помічали бурю, що наближалася, вони скакали поруч, голова до голови: сп'янілі від  близькістю один одного, сповнені очікування ...

Ось і мертва ялина здалася на обрії.

Черговий порив вітру: холодний і пронизливий зірвав із Сайма плащ.

– Айно! – крикнув Сайм.

Вона обернулася на скаку. Світле обличчя її потемніло, застигли його чарівні риси, згасла усмішка, що грала на ніжних губах.

І світ зупинився, заціпенів, і стало навколо так тихо, що Сайму здалося, ніби він відчуває, як повільно протікає повз нього час. Навіть тупіт кінських копит зник.

А потім, ніби звідкись із небуття, пролунав тихий протяжний свист.

Гостра стріла пронеслася повітрям, блиснувши сріблястим пір'ям. Лемі похитнувся в сідлі і, завалившись на бік, покотився вниз, заплутався ногою в стремені, а кінь його, в запалі, не загальмував відразу і продовжив скакати, тягнучи тіло по землі.

– Лемі! – закричала Айна диким голосом, схопила коня, що мчав поряд, під вуздечки, смикнула, що було сил і зупинила, і сама зістрибнула на землю.

Сайм на мить заплющив очі. Подальше відбувалося, ніби в тумані або в  жахливому сні, від якого немає можливості прокинутись.

Немов з нізвідки, а точніше з повітря, розірвавши тканину простору, з'явилися двоє вершників. Вони були одягнені у чорні, наглухо застебнуті плащі, обличчя приховували непроникні маски. Одного з них Сайм  впізнав напевно. То був Ізенар!

Він підлетів до Айни, що схилилася над Лемі, підхопив її під руки, підняв у сідло.

– Лемі! – закричала вона і відчайдушно забилася, намагаючись дістати кинджал, захований у витончений чобіток.

Але Ізенар лише засміявся і заламав дівчині руки, позбавляючи будь-якої здатності рухатися.