5.2

Колись сім'я Іві теж була дуже багата, але після смерті батька нікому стало дбати про стайні, в яких стояли найкращі коні північних земель: золотоногі, сріблогриві, з  вогняними ніздрями, з легкою ходою.

Усіх коней довелося розпродати, бо виявилося, що й багатство – умовне. 

Батько наробив багато боргів, які вимагали негайної оплати – так вони втратили і стайню, і  той величезний будинок,  де  Іві народилася і виросла…

Загорнувшись у плащ, покривши каптуром волосся, прямувала Іві на околицю лісу. Там в невеликому, але добротному будиночку  жила її мати,  а  переїжджати   до розкішних  дочкиних хоромів вона не поспішала.

Ідучи вузькою стежкою повз бідні глиняні халупи, дахи яких були вкриті деревною корою і очеретом, згадувала Іві свою першу зустріч з Теумаром три роки тому, якраз незадовго до  усіх трагічних подій.

Теумар прибув тоді до міста разом зі своїм батьком Ізенаром, який міняв золото на коней.

Іві, пробравшись непомітно до приймальної зали, затамувавши подих, милувалася в щілину дверей на високого широкоплечого молодого красеня, який з нудним виглядом розглядав розписні колони. Любов спалахнула відразу…

Худа, чорна постать у лахмітті виринула з-за рогу найближчої  обідраної халупи  і кинулася їй під ноги.

Іві скрикнула, відсахнулась, але жінка, скорчившись, дивилася на її зацькованим, скорботним поглядом, ворушила беззвучно синіми губами і тягла вперед кістляву, тремтячу руку. У плетеному коробі за її спиною тихо плакала немовля.

Іві зірвала із зап'ястя золотий браслет, засунула його в простягнуту долоню жебрачки і  кинулася геть мало не бігом.

Травниця Нія клопотала біля вогнища, помішуючи вариво, що кипіло у чорному казані.  

Після того, як вони збанкрутували, Нія почала заробляти на життя виготовленням цілющих відварів із заповідних трав, що  не  потребували  магії для досягнення результату, і слава про неї як про вправну лікарку, розлетілася далеко по північних околицях.

Іві прочинила важкі двері і ковзнула всередину просторої димної кімнати, просоченої задушливими запахами лікарських трав.

– Мамо! – покликала вона так тихо, наче боялася, що їх хтось підслухає.

– З'явилася нарешті… – пробурчала Нія, заправляючи за вухо шматок сивого, жорсткого волосся.

Нія була ще не стара, але чаклунські чари, якщо їх використовували звичайні люди, які не володіли магією по праву народження, безжально віднімали молодість і здоров'я.

Тільки Нія давно не думала про себе, вона прагнула прилаштувати доньку і вже тоді, зі спокійним серцем вирушити невідомою стежкою до підземелля Шукаючих Народження.

Але всі багаті наречені їхнього міста в першу голову жадали розваг, а потім йшли на весільний поріг до тієї, на яку вкажуть батьки.

Нія не хотіла, щоб Іві,  втративши  спадщину, стала забавою для чиїхось спритних рук.

Інша річ – майбутній вождь Лянсіди. За це варто було поборотися. Перший  погляд, кинутий Теумаром на Іві, переконав Нію, що її сподівання можуть справдитися.

Вона викупала дочку у трав'яному відварі, натерла юне тіло запашними мазями і відправила до спальні іноземця. На щастя, це не склало труднощів. Іві вже була закохана в Теумара як кішка…

– Мамо, зілля… – прошепотіла Іві.

– А, вирішила, нарешті прислухатися до моїх порад!

– Він завтра їде до Лянсіди, мамо, а мене з собою знову брати не хоче. Обіцяє поговорити з батьком та повернутися. Але мені неспокійно... Зроби так, щоб там, вдалині, він думав про мене безперестанку і страждав би, не бачачи мене, не цілуючи ...

– Вірні думки, доню! – з усмішкою закивала Нія, – є в мене на прикметі одне зілля… Добре,  якщо він вип’є його, лежачи з тобою в ліжку…

– Не впевнена... Теумар хоче виїхати сьогодні ввечері. Мені його  вже ніякими   пестощами  не затримати.

– Добре! Тоді запропонуй йому випити на прощання. Ти ж завжди даєш йому перед дорогою розведене вино. Так він нічого й не запідозрить.

– І все ж я боюся, мамо…

– Не бійся…

– Коли йшла сюди, зустріла жебрачку з дитиною.

– Гарний знак для нашого задуму! Ти подарувала їй щось?

– Золотий браслет із зап'ястя… – Іві тихенько зітхнула.

– Не шкодуй… Не згине безслідно твій дар, якось повернеться сторицею назад… – промовила Нія, заглядаючи вглиб казана, де вирувало зілля.

– Та хай і безслідно, аби Теумар був моїм ...

– Буде! Тільки виконуй усе точно, як я скажу... Дай йому напій і відпусти з легким серцем: смійся, а не плач, радуйся, а не сумуй, покажи йому, що ти не така проста... Нехай замислиться, що є у тебе життя і без його поцілунків.

– Це буде нелегко!

– Постарайся! А коли він повернеться…

– А раптом не повернеться? – скрикнула Іві і навіть попелястою блідістю від жаху покрилася  від такої думки.

– А як же: за коханим на край світу? Тоді сама поїдеш у Лянсіду! – суворо промовила Нія і  зараз же  лагідно посміхнулася: –  Не турбуйся доню, не  страждай  даремно, повернеться він, куди подінеться! А вже там будь розумнішою і наполегливішою. Він тілом до тебе прикипів, а тепер треба душу у  пастку  спіймати!