Розділ 5.1

Шановні читачи!  Не забувайти підписуватися на автора та ставити лайки! Це дуже стимулює автора на написання нових історій!

Яскраві сонячні промені безжально били в обличчя і сліпили очі навіть крізь стулені повіки.

Теумар повільно підвівся і сів, скинувши ноги з ліжка. 

Голова після безсонної ночі була важкою. Він уже пошкодував, що не вирушив додому  в Лансіду вчора ввечері.

Але йому захотілося розважитись, віддалитися від проблем хоча б ще на один день, та тільки  от вийшло не так, як він сподівався.

Іві півночі вередувала і дорікала йому за те, що він усе ніяк не наважується представити її своїй сім'ї, як наречену, а коли відм'якла і сама затіяла любовну гру, у Теумара вже не залишилося ні бажання  ні настрою вдаватися до  будь яких  втіх.

Теумар повернув голову і з легкою неприязню поглянув на  дівчину, що лежала  поруч,  її  на вузьку спину, на водоспади смолисто-чорного волосся, розсипаного по білому покривалі, потім різко підвівся і пішов до свого одягу, кинутого на спинці масивного дерев'яного стільця.

– Ну що ж ти так рано! – ніжним, млосним голосом дорікнула його Іві, підводячись на лікті і безтурботно дивлячись крізь туман ще не до кінця  розвіявшогося сну.

– Я і так затримався, – відповів Теумар, – Батько просив якнайшвидше завершити розпочаті справи і, не зволікаючи, повертатися додому, а я натомість, проводив час з тобою і нічого не встиг!

– Коли це  ти слухав батька! – з легким роздратуванням промовила дівчина, відкидаючи  з обличчя пружний  чорний локон.

Теумар застебнув пояс на штанях, мимохідь глянув у тьмяне дзеркало, що висіло на стіні, пригладив своє скуйовджене темне волосся і з невдоволенням помітив  на плечі червоний слід від гострих  нігтиків.

Він квапливо одягнув сорочку.

– Почекай, любий, я піду дивитися товари разом із тобою,  – промуркотіла Іві.

– Не підеш! – неухильно відповів Теумар. – Це ножі і  стріли, а не каблучки й  браслети. Ти почнеш  багато балакати, відволікати мене зайвими розмовами, а мені треба займатися справою...

– Тобі завжди треба займатися справою! – вигукнула вона скривджено.

– Хіба я обділяю тебе увагою? – роздратовано пробурчав Теумар.

– Коли ти візьмеш мене з собою в Лянсіду? – спитала Іві, зістрибнула з ліжка, оголеною пройшла через кімнату і стала так близько, що Теумар знову відчув жар її ніжного, податливого тіла.

Але безпорадно розкриті кармінні губи, широко розплющені темні очі під густими віями, легке тепле дихання, біла рука з тонкими пальцями, що обвивала його  за шию – все це зараз анітрохи Теумара не надихало, навпаки, йому хотілося позбутися Іві якомога  скоріше.

Піддавшись пориву, він майже грубо відштовхнув від себе дівчину.

Іві  вже звикла до того, що коханий не завжди поводиться з нею дбайливо і пирхнула:

–  Моя мати все випитує, коли ж ти на мені одружишся!

– Чому твоя мати не випитує про те, що ти ночами робиш у моїй спальні? – байдуже запитав Теумар.

– Та що з тобою сьогодні? – скривилася Іві і потяглась  за своїм одягом, – поганий сон наснився?

– Вибач, – видихнув Теумар, – ти ставиш питання, на які в мене поки що немає відповіді... До того ж мої думки зайняті іншим.

– Чим ?

– Тобі не зрозуміти… Це турботи мого володіння.

– Ти любиш мене, Теумаре? – запитала Іві і, підбадьорена пом'якшеним голосом  свого коханця, припала до його широких грудей.

– Люблю, ти ж знаєш, що люблю… – Теумар розсіяно провів рукою по її довгому густому  волоссю.

– Тоді візьми мене собою, візьми… – пристрасно прошепотіла вона.

– Зараз не можу…

– То скільки мені ще чекати? Поки наберешся рішучості, моя краса зв'яне і тоді не тільки ти, а ніякий інший чоловік не захоче бачити мене поруч.

– Ти ще дуже молода, Іві! Куди нам поспішати? – сказав Теумар і поцілував її прочинені губи. – Я неодмінно цього разу поговорю з батьком. Не думаю, що він стане на заваді нашому одруженню.

– Коли ж ти за мною повернешся?

– Скоро, моя люба! – усміхнувся Теумар, – навіть не помітиш, як час пролетить…

– Обіцяєш?

– Слова даю!

Іві  хоч і повірила коханому, але подумала, що підхльостнути події не завадило б. 

Цілий рік уже тягнулися їхні зустрічі, цілий рік чекала вона на пропозицію, а Теумар все зволікав, відкладав розмову з батьком під будь-яким приводом.

Мати Іві, мудра і хитра травниця, давно радила дочці опоити майбутнього вождя Лянсіди приворотним зіллям, але Іві ніяк не наважувалася –  боялася, що той, хто  сам володіє магічним даром, розпізнає обман, і тоді її надія на щастя рухне безповоротно. До того ж вона любила Теумара і хотіла володіти його серцем, не вдаючись до обманних чарів.

Але саме сьогодні щось насторожило дівчину. Щось, чого вона не могла собі пояснити.

Іві  і сама вміла трохи пророкувати майбутнє і тепер її, чуйна до найменших змін душа, шепотіла, що треба діяти негайно, інакше щастя може й вислизнути із долоней.