2.2

Сайм глянув на свою долоню. Рана від кинджала уже затяглася, залишивши лише блідо-рожевий рубець, що танув прямо на очах.

Сайм кинув побіжний погляд на свого коня, який мирно пасся на узліссі, попрямував до краю схилу. Над долиною стояв Блідий місяць: величний, урочистий, величезний…

Такий місяць сходив тільки тут.

Якщо дивитися здалеку, то місяць бачився зовсім звичайним, золотисто-білим з темними завитками на поверхні, але варто було лише виїхати на Кам'янисту рівнину, як все змінювалося: місяць блід  до попелястого відтінку  і навколо нього починало палати кільце темно-синього світла, від чого вся долина забарвлювалася в пронизливо-лілові, мертвенні тони.

Сайм спустився по пологому схилу, втиканому рідким сухим чагарником і обережно ступив на хижий пісок, уважно дивлячись під ноги і міцно стискаючи  зволоженою від хвилювання долонею, різьблене руків’я кинджалу.

Залишки золотої води ніколи не бувають на краю, за ними неодмінно треба йти вглиб Сухого русла, іноді впритул до Сутінкових заростей.

Гостро відчував  Сайм свою самотність. Без батька все звичне здавалося йому чудернацьким, нереальним. 

А ще тривожніше робилося, коли уявляв він, що ось зараз, за ​​кілька кроків натрапить на батьківські останки.

Але це була лише гра уяви, страху, фантазій… Якщо Емран загинув тут, то його тіло давно проковтнуло жадібне нутро сипучих пісків.

Ніхто не знав, скільки страшних таємниць та загадок поховано в тих смертоносних глибинах.

Стародавні легенди стверджували, що вони не зовсім мертві, що вони живуть, але ніхто достеменно не знав, яке життя може бути в них приховано. 

Хто  осмілився  б  це перевірити? З  дна сипучих пісків, мабуть, є лише одна дорога – у підземелля Шукаючих Народження.

Ще легенди розповідали, що у водах Великої річки мешкало безліч дивовижних істот. Куди поділися вони, коли вода пішла?

Сайм часто думав про це і скрупульозно, знову і знову переглядав старовинні літописи, прагнучи знайти відповідь на запитання, що сталося з мешканцями Великої річки? Магія наповнювала їх життям та світлом. То куди вони зникли, коли до долини після місячного затемнення прийшли смерть і пітьма?

Сайм озирнувся на всі боки. Скрізь, наскільки вистачало очей, тяглася холодна, залита синім сяйвом пустеля.

Краплі: теплі, золотаво-червоні   видно здалеку, вони так зігрівають серце, як може зігрівати лише світло рідного вогнища. І щоб світло  те  продовжувало горіти, потрібна магія.

Сайм не хотів думати, що станеться з його народом, якщо магія раптом вичерпається. Тоді і без того вузька стежка в світ  Здійсненних Надій згине без сліду, і Етеляна втратить заступництво Первозданних Стихій.

Чи можна існувати без спілкування з богами та духами? Жителі Землі Процвітання і так вже відчули  на себе нестачу магії.

Кажуть, раніше і термін життя був набагато довшим, ніж тепер, і в лісах зростало незмірно більше цілющих трав, а з під землі струменіли джерела із солодкою водою, здатною виліковувати будь-які хвороби. 

Тоді не доводилося дбати про те, що злива поб'є посіви, що безжальне сонце висушить їх, що дикий звір здолає у лісі мисливця, а новонароджена дитина помре, так і не скуштувавши материнського молока.

Сайм просувався все глибше в долину Сухого русла. Пошук магії – це завжди шлях навмання. Ніколи не знаєш, у який бік краще йти, тому доводиться довіряти інтуїції та  вірити в удачу.

Праворуч, на горизонті вже замаячила стіна Сутінкових заростей, а жодної краплі ще не  проблиснуло в темних безоднях сипучого піску.

Молодий вождь зупинився, хмурячись і кусаючи губи. Потрібно стежити за часом, щоб встигнути якраз повернутися на рівнину.

Але Блідий місяць стоїть високо, світло його сильне, пісок спокійний і тихий.

Золотисті сполохи майнули осторонь, біля заростей. Сайм кинувся туди, впав на коліна і встромив кинджал у холодну синювато-чорну тінь. Серце його билося голосно і відчайдушно.

Як часто він це робив і щоразу побоювався, що зробить не так, що злякає дорогоцінну краплю, і та втече ще глибше в піщані нетри, не дасться йому в руки… Але золотаво-червоний струмінь слухняно перетік у тьмяне лезо кинджала, спалахнув відблисками на його гострих гранях, і завмер.

Усього одна крапля. Цього мало, дуже мало… Потрібно зібрати хоча б три… тоді є можливість протриматися до наступного Блідого місяця, вільно витрачаючи чари на потреби володіння.

Сайм сховав кинджал у піхви на поясі, щоб не втратити жодної дорогоцінної іскри і повільно побрів далі, тримаючись у тіні Сутінкових заростей.

Високі, створені магією кущі, з гострими шипами замість листя, росли густо й широко, без найменших просвітів, і ніяк не можна було розгледіти, що діється на тій стороні Сухого русла. Можливо, там зараз теж іде полювання за магічними краплями.

Думка про те, що поруч, за кущами бродить ворог, розбурхала уяву Сайма. Він зупинився і вслухався в тишу, розлиту довкола. Потім знову пішов. Кроки його звучали глухо і чітко на м'якому піску, і найлегшою луною відкликалися в прозорому повітрі. Але Сайм нічого не боявся. Він на своєму боці, він у безпеці.