4

Чи можна на радощах здуріти? Чи це божевілля супроводжує саме радість?

Про таке, мабуть, лише самі божевільні й знають! Ну, ще Тоха. Бо саме так себе зараз і відчував — щасливим до нестями, і божевільним від того щастя.

А як інакше, коли повітря солодке й пахне карамеллю, літнє сонячне світло зігріває душу, а кольори навкруги яскравіші за веселку? Все, як в дитинстві, у найщасливішу його мить! Немов хтось дбайливо зберіг її. Може навіть закрутив у банку, як огірки на зиму. А потім — витрухнув з тієї банки прямо йому на маківку!

Ні годинника, ні темної крамниці як не було. Навкруги, скільки око бачить, — чудовий, незвіданий світ, в якому панує літо та… пригоди! Їх присутність Тоха відчував всією шкірою. А цікавий ніс, наче стрілка божевільного компасу, так і тягнув зануритись в авантюру. Ну, хоча б в будь-яку! Ось їх скільки навкруги…

В цьому світі, мабуть, не могло бути страху. Ні на секунду хлопець не злякався, що не зможе повернутися. Навіть думка така не майнула. Він забув про страхи, образи та клопіт. Його переповнювала чиста радість, від якої хотілося літати.

За кущами пролунав чийсь вереск, який згодом змінився сміхом. Тоха миттю рушив в тому напряму.

Кому це там так весело без нього?..

— Ось ти де!

Тоха, що зацікавлено знімав на смартфон крилаті салочки, в які грали бешкетливі феї розміром з його долоню, озирнувся. Навіть не відразу упізнав Веніаміна Ігнатовича. Тут і зараз антиквар виглядав не таким вже старим, а в його голосі більше не було скрипу, що з’являється з прожитими роками.

— Ви за мною?

Антиквар кивнув.

— І що, я не можу тут зостатися?

Чоловік посміхнувся:

— Не те питання, хлопче. Я б краще запитав: чи зможу я сюди повернутися?

— А я зможу? — у враженого Тохи затремтіли руки.

— Звісно так, — антиквар задоволено кивнув, — ти ж знаєш потрібний тобі час.

— О третій… — Тоха простежив, як старий ляснув рукою по стовбуру дерева і на його місті наче відчинилися двері у напівтемну крамницю, де ще гуло від годинникового бою.

Вони повернулися і привернули до себе увагу. Тохіна мама підняла голову від картини, яку ретельно розглядала за допомогою лупи. Та навряд чи вона помітила щось незвичне, бо її погляд говорив, що вона десь вітає… у власному світі.

— У твоєї матері чудовий талант, — похвалив її Веніамін Ігнатович.

— А в мене? — чомусь спитав Тоха, до якого тільки стало доходити, що трапилось справжнє диво.

— А в тебе — талант до чудес, — чоловік тонко посміхнувся. — А в мене — для всього та кожного знайти слушну годину.

Але ж… — хлопець обернувся до напрочуд звичайного у цю мить годинника, — як таке взагалі можливо?! Це ж була казка! Це суперечить реальності та законам фізики!

Антиквар хитро гмикнув.

— Ну, — сказав він, — для кожного фізичного закону також є своя година. Біжи вже — це літо, на жаль, не нескінченне…

У дверях Тоха озирнувся:

— Тоді, мабуть… до завтра?

Веніамін Ігнатович поглянув на нього поверх окулярів:

— Близько о третій, я так розумію?

— Так! — радісно вигукнув хлопець. Вискочив за двері, але за мить повернувся…

Старий з посмішкою зустрів його нову появу.

— А маму… ну, я зможу взяти з собою туди?..

— Якщо будеш мати таке бажання — звісно.

— Дякую!!

Тоха злетів по східцях як на крилах, немов ті феєчкі. Хлопець вихопив з кишені смартфон і подивився у записах — чи справді така існує? Йому ж не примарилось його особисте казкове літо?

Так. Відеозапис був навіть яскравішим, аніж то, що він бачив на власні очі.

«Може закинути в Тік-Ток та порвати там всіх?» — майнула думка. Та це не до спіху…

Як же їм з матусею поталанило завернути в Очеретяну Пристань!

І так — нікуди вони звідси не поїдуть. Саме тут побудують власне щастя…

15 травня – 19 травня 2023 р.