Які ще справи вночі?

МАЛЬБОРО

– А потім Кіра очуняла, побачила відкриті двері, але вийшла через балкон? Якщо вона була не в собі, то отам би лежала, де зараз босоніжки.  

– Ну сп’яну ще й не таке буває. –  з сумнівом протягнув Сидоренко. Але у мене інша версія. Кіра відібрала ключі. Може теж викинула, разом із взуттям. А Жанні треба було вийти чи дійсно втекти. І вона зробила натюрморт з пляшки й склянки не для поліції. Бо нащо поліції шукати Кіру? А для того, кого приведе сюди. Можливо –  просто зараз. 

Вся кров кинулася мені в голову. 

– Я того когось! Її уже раз мало не зґвалтували

– Кому що. – здвигнув плечима Сидоренко. А я от  думаю про рієлторку. Може Жанна просто за ключами поїхала. Так чи інак, Кіра скоріш за все у відносній безпеці Спустилася, пройшла квартал і спить десь на лавочці.

– Нічого собі безпека. Там її хто завгодно…

– Мій помічник по колу прочісує сусідні двори. Під прикриттям. Питає, чи не бачив хтось босу дівчину. Сестра нібито на днюсі випила зайвого. Пішла провітривсь. І щось її довго нема. 

– Я теж…

–  Не заважайте поліції робити свою справу. – невдоволено відмахнувся Сидоренко. –  От я ж не заважаю. Краще ми з вами тут почекаємо на Жанну.  Вірніше не тут, а біля квартири. На випадок, якщо вона повернеться з рієлторкою. Бо та уже впевнена, що пригостила наших співробітників своїм звичним коктейлем. Тепер проти неї й докази є.  А вона впевнена, що вдало замела сліди. Й зараз може захоче прибрати Кіру, бо виявила, що та жива. 

Заперечити на це було нічого. Тож ми поспіхом підіймалися по сходах старої сталінки. Що говорило саме за себе – Жанна явно не рахує останні копійки.  Тут мало бути сильно не дешево. Вела хазяйство для мене лише рік, і он як піднялася. Може не тільки в телефоні шаруділа, а й в банківських рахунках. Ну я їй…

Сховатись тут можна було тільки за ліфтом. Тож я став поверхом нижче, а слідак причаївся просто перед напівпрочиненими дверима знімної квартири.

Все нагадувало сцену з бойовика, адреналін підняв настрій. Але коли я побачив, за ким виходила Жанна, мало не поїхав кукухою. І вискочив їй навперейми, забувши про засідку і все на світі. Бо вона несла на руках малого.

І він висів, як ганчірка. В один стрибок я опинився перед нею і підхопив Дима, коли Жанна почала осідати, закотивши очі.

Від малого горілкою не пахло. Він відкрив очі, побачив мене і знову заплющив.

– А, це ти. Там Кіра, ти її врятуй. Мене не треба, я всі пігулки випив. І тепер не помру.

Швидку я набрав швидше, ніж слідак скрутив Жанну.

І тут же дзенькнув виклик від Світлани. 

– Все нормально? А то мені спросоння якось дивно, що ти повіз малого серед ночі.

– Нормально. То просто було дуже терміново. Спи.

– А що трапилося?

–  Йому треба зробити промивання шлунку. 

– Риба була несвіжа? А мені нічого.

– Мабуть, йому одному поганий шматочок трапився. Ти спи. Я скоро привезу його. Як тільки процедура закінчиться.

– Ага.

Яка ж безроздільна довіра. Як до того, як Жанна все поламала... 

Де тільки я не накосячив в житті? Тепер тільки відчув, як Світлані було з такою впевненістю в мені дізнатись про зраду. 

– Все виправлю. –  пообіцяв не знати кому. – Ще не знаю, як. Але все. Тільки б малого вичухали й Кіру знайти. 

– Мабуть, знову солі? – спитав в реанімації.

– Сіль? –  лікар же не знав, що зі мною було. –  Таблетки. Уже вимили. На щастя він проковтнув цілком. Ще не повністю розчинилися. Але так не можна. Чого ви сильне снодійне тримаєте в доступі?

–  Ви головне висновок пишіть. Що там, скільки, чи небезпечно для життя.

– Звісно напишу. –  зловтішно сказав лікар. 

– Він же в безпеці, інакше ви б не це говорили?

– Ну якщо ви його знов чимось таким не нагодуєте, то все минеться. Так що виспиться і ранком додому.

– Ага. Дякую.  Внесок на розвиток клініки з мене. І?

– Ну "І" теж непогано. – сказав лікар, удаючи, ніби не бачить, що я вклав в кишеню його халата.

А я відповів ще на один дзвінок Світлани, яка звісно не спала, а непокоїлася за малого. Сказав їй що малий знайшов пігулки, які їй виписали, а я залишив на видному місці. І йому на всяк випадок промили шлунок.  А тепер він спить. І я його зранку привезу.

– Знаєш, ну ти… –  я почув ламку і недовірливу інтонацію, з якою Світлана вказала мені рік тому на двері. – Це ні в які ворота.

– Я винуватий. І ти мене потім приб’єш. А зараз спи. У мене ще справи.

– Які ще справи вночі, коли дитина в клініці? – саркастично спитала Світлана.

– Такі собі. Досить погані, але не в тебе і не в малого. І хоча б це уже добре. Спи. Я приїду одразу, як зможу.

– Ну-ну. –  останнє, що почув перед тим, як вона перервала розмову.

Жанна діє з розмахом. Явно надумала знищити всю сім'ю Мальборо і вийти сухою з води.  Тут Мальборо встиг, малий і Світлана тепер в безпеці. Але ж Кіра досі невідомо де!