Дійсно, який сенс?

МАЛЬБОРО

– Ну самі подумайте, як довго пролежить такий знак. – не згодився Сидоренко. – Нарик якийсь підбере і загонить сусідці чи скупнику краденого за дозу. І звідки хтось взагалі здогадається, що це її взуття?

– Я. І ви. А хто їй ще допоможе! –  кричати пошепки було дивно. Але мене його пофігізм і скепсис просто вибісили.

– Не хвилюйтеся. Ми робимо все, щоб знайти няню вашого сина. –  сухо сказав слідак, що явно не звик, коли на нього кричать молодші. – Але на жаль вказана вами квартира пуста. І відчинена навстіж. 

– Та ви здуріли! Тітка може склерозна, номер переплутала... 

– Не перебивайте. Я не сказав, що Кіри там не було. Бо на віконному склі на просвіт видно малюнок, схожий на той, що ви мені переслали. Він був нанесений пальцем після того, як дихнули на скло. А також на кухні напівпуста пляшка столичної й склянка, яка зберігає запах горілки. На пляшці відбитків нема. На склянці є. І мені щось підказує, кому вони належать.

– Цього просто не може бути! – прохрипів я.

– Тобто ви не припускаєте, що дівчина з кимось познайомилася в гуртожитку і пішла з ним випити й гарно провести час? –  саркастично спитав слідак.

– Прямо отак і пішла в пусту квартиру, яку найняла Жанна і сказала адресу рієлторці, яка вбиває свідків метилом?

Сам не помітив, що вчепився в лацкани піджака цього тупою мусора і трушу його.

Сидоренко спокійно взяв мої руки, на щось натиснув, і кулаки самі відпустили гада.

– Чого ми стоїмо?

– Щоб бігти, треба знати куди. І якби там був метил, воно мало б інший запах. А головне, Кіра б далеко з квартири не вийшла. А скоріш би взагалі не вийшла від такої дози.

– То Жанна десь ховає її тіло? – паніка не відпускала. 

– Ні, собака у квартирі взяв слід і залишився на балконі. 

Мій недавній жах – це було ясновидіння? 

– Вона осліпла від метилу, випала з балкона, босоніжки злетіли?

– Та ні. Ви дослухаєте нарешті? Вона не падала, і не злітала. Але під балконом по всій стіні проходить  якась штука шириною в пів метра. Вона могла вилізти на неї. Туфлі скинула, щоб зручніше було. І дісталася до пожежної драбини. Спустилася і десь причаїлася або добирається до гуртожитку.

– Так собака не взяв слід, чи взяв? Ви мене спеціально доводите? 

– Спеціально. Хочу, щоб ви підказали щось. На стресі таке буває.

Он воно як.  

Одне добре, що вона не розбилася і втекла. І що вказала тим малюнком на склі, що Жанна була тут. Але чому втекла не з кімнати через прочинені двері? Хоча з п'яних очей чого тільки не вичвориш.

Мене трохи відпустило.

– І все одно. Що за дурня? Як Жанна могла піти з квартири й залишити двері прочиненими, якщо вона сюди заманила Кіру! І для чого? Нащо вона їй, щоб пригостити склянкою горілки?

– Спокійно. Ми це уже проговорили. 

– Та і не важливо. –  кивнув я. – То не найдивніше. Кіра свідомо і вперто ні разу в житі не вживала алкоголь. І скоріш випила б отруту, ніж горілку І ще дивно, що на склянці відбитки є, а на пляшці нема. 

– Їх стерли. – пояснив Сидоренко.

– А нащо їх стирати з пляшки й не стирати зі склянки?

– Щоб дати враження, ніби вона сама собі налила. Я взагалі маю версію, що квартира знята не на Жанну. А на Кіру і її документи.

– Та звідки у Жанни…

– У Жанни ні. А в рієлторки, її тітки, вони могли бути. Адже вона продала квартиру з прописаною там Кірою. Якість копії можуть бути. Вони родички, чому б не бути спільницями?

Разом з розумінням, що Кірі зараз нічого смертельно не загрожує, до мене повернулася здатність думати. І все одно пустий двір старого будинку, де рухалося лише листя на старому каштані, нагадував нічну сцену з трилера або кошмару.

– Жанна казала, що має тітку. Та кілька років була її опікункою. До повноліття.  А потім вони посварилися. Бо тітка хотіла продати квартиру Жанни й розпочати якийсь бізнес.

– То вона могла вам сказати просто для алібі. Потім розберемося. – перебив мене Сидоренко. – Тут важливо, що Кіра ніколи не пила. І з власної волі склянку горілки б не випила. От уявімо –  вона бігом біжить до Жанни. Нащось, то потім взнаємо. Ліфт не працює. 

– А він не працює?

– Ні. Ледве добирається до верхнього поверху на отих шпильках. Спека, задуха. Дзвонить у двері й спершу просить води.  Жанна їй показує склянку на столі або виймає з холодильника. А пляшка схована. Кіра ж вмить вихилить. Вона ж не знає смаку. А горілка з морозилки. Не одразу відчуєш.  Незвична до такої дози людина одразу вирубається.

– Дурня яка-то. – слухати цю маячню не було ніяких сил. – Жанна, що,  лякається п’яної Кіри й тікає, залишивши відчинені двері, а Кіра на зло їй покидає кімнату через балкон? 

– Дійсно, який сенс напоїти й втекти, залишивши жертві вихід? – кивнув слідак. – На склі малюнок пальцем. Там у жінки штрихи на лиці. Може вони спершу побилися, а потім Кіра втратила свідомість? Або просто вирубилася, як воно у п’яних буває. Жанна подумала, що вбила її. І в паніці втекла.

Звучало непереконливо. І зараз мені було все одно, що там з Жанною.

– Чого ми стоїмо! Треба швидко знайти Кіру. П'яна і безпомічна дівчина в місті, де повно тих, хто цим залюбки скористається! – гаркнув я на Сидоренка. А той лише скептично скривився. Що він від мене приховує?

Навряд слідчий щось приховує, то у Мальборо паніка, і вона не на пустому місці. Кірі зараз необхідна допомога. От тільки краще зараз не бігти, а спокійно подумати. Тільки де взяти той спокій?