У неї уже є робота

МАЛЬБОРО

– Мене?

– Його?

Проказали ми хором з Кірою.

– Ну так. Каже, скучила за малим і чоловіком, немов рік не бачилася. І пам'ятає події приблизно рік тому.

– А. –  сказав я. – Тоді ясно. 

– І вона сказала, щоб ніяких нянь. Не пам'ятає чому, але вирішила, що нянь у дитини більше не буде.

– Ясно. – прошелестіла Кіра зблідлими губами.

Лікар кинув і пішов, наказавши не хвилювати хвору. 

– Ти ж розумієш, вона не про тебе. Вона згадає.

– Розумію. – занадто весело сказала Кіра. – Я так рада. Тільки зараз мені не можна там бути.

– Стій, ти куди?

– Я? Нікуди.Тільки речі свої заберу, щоб вона не хвилювалася. Скажеш… те Диму, що я потім прийду. Якщо він спитає. Що мамі зараз не можна бачити нікого, крім нього і вас. 

Я покрутив пальцем біля скроні. Ну це ж треба таке надумати.

– Ти здуріла, де ти житимеш?

– Мені слідчий обіцяв роботу. І там гуртожиток є. А коли Світлана згадає, розберемося. – її посмішка била під дих.  Я знав, що їй образливо. Але вона одночасно і радіє, і ще щось. Відчув, що треба її якось затримати. І треба було до Світлани, щоб не хвилювати.

– Ви ідіть. –  Кіра наче відчула, як мене рве навпіл. – Я… можна, я візьму  сукню і босоніжки? Світлана хотіла віддати комусь. Бо не носить. Я потім поверну, просто…

– Можна все, що захочеш. У неї того шмоття і взуття… І от. Візьми, за місяць. Як там Жанна казала,  компенсацію? Ти не звільнена.  Малому ти ще більше потрібна, бо Світлана хвора.

– Ага. – як можна так згоджуватись, наче відмовляєш? –  Просто хочу постійну роботу. І визначеність. Дим не в тому віці, коли ще треба няня.

– В тому. Світлана може і довго видужуватиме. і потім по відрядженнях буде. І може вона… –  я відчув. як червонію, але вирішив внести ясність. – Розумієш, та Швабра…

– Я не дитя. Мало чого Швабра хотіла. Тільки там нічого не було. І не буде. Хочете вірте, хочете самі побачите. Ну я побігла. Залишу сніданок і до Сидоренка. А ви там… Так все добре вийшло, правда?

– Ну так. Я теж радий. І найбільше, що ти не тікаєш. У тебе вигляд був такий, наче привид побачила і зараз як дременеш. І зникнеш.

– Смішно. – але вона не сміялася. – Зараз неможливо загубитися. Телефони у всіх є. Хіба що, як Світлана. І то, ми ж її знайшли. Тільки я сьогодні вас не турбуватиму. Наберіть мене, якщо малий... Та ні. Він зараз від мами не відійде. Словом, наберіть, як вона згадає. І захоче, щоб я дивилася за Димом.

– Ем, а я? Я можу тобі дзвонити?

Вона якось нервово посміхнулася.

– Можна. Тільки не треба. Вона ж не пам’ятає нічого. Але що няні – вороги, не забула. Значить щось її сильно зачепило. Не нагадуйте. Все потім. Я побігла. 

– Я тебе наберу, як поговорю зі Світланою. 

– Ага. Я на сніданок... – вона наче питала мене, але  слухала щось у собі.

– Я може замовлю з ресторану, день же особливий? І тепер не треба боятися отруєння.

– Я краще сама приготую щось. Рибу? Риба корисна. І салат.  Поставлю в холодильник. Ви потім тільки зап'єте, чим схочете.  

– Ага. Ти смачно готуєш. – спробував я сказати комплімент.

А вона лише кивнула і справді побігла, ніби тікала. У мене серце стислося. Наче ніколи більше її не побачу.

І одразу назвав себе придурком. Згадав, наче побачив, як вона балансує на бильцях балконної огорожі. 

І тут мене осяяло. Нічого не треба вигадувати. А треба найняти їй квартиру десь поблизу, щоб до малого було ближче. Він до неї прикипів. Та й вона. Хто завгодно б кинув дитину в таких обставинах.  А вона, як рідна. Поговорю зі слідчим.  

Що то за робота? Всяка сволота кримінальна, бруд і негатив. Краще до нас. Все одно тести вона пропустила. Рік треба буде чекати. Чи є виші, куди зимою набирають?

Думки металися, нерви дзвеніли. Це не діло. Я тут тепер за старшого. 

Видихнув і зайшов в палату.

Там панувало щастя. Малий притулився до Світлани й розказував про білочок, кіно і як ми поїдемо у відпустку.

Світлана кивнула мені й стримано посміхнулася.. 

– Я наче рік вас не бачила. Це ж треба. Дим каже щось про летаргічний сон.

Сидоренко сидів в кутку – в білому халаті, наче лікар. Час від часу вставляв в нашу розмову слово-друге. Не заперечував, коли Світлана сказала. що хоче додому.

Поки її виписували, слідчий відповів на кілька дзвінків. Я точно знав, що один був від Кіри.

Сидоренко вийшов з клініки разом з нами. І ми з ним трохи відстали від Світлани й малого. 

– Ви все ж дивіться пильніше. –  сказав він. – В справі не все ще до кінця ясно.  І одну її не залишайте. Вона може згадати все й одразу. І буде шок. 

– Ага. Лікар казав.  Ви… Кіра до вас прийде. Щодо роботи й гуртожитку. А в неї уже є робота. І я би міг... Ні. Я можу квартиру найняти. Вона сина всі ці тижні… берегла.

Сидоренко вперто мовчав. Підозріло.

Що ж тут підозрілого? Мажор, що постійно міняє жінок, виявляє надмірну увагу до Кіри. Слідчий уже уявив наслідки для дівчини. якій і так не щастило в житті. А Мальборо уявив. як слідчий підкочує до Кіри, бо нема кому захистити сироту. Що ж уявили Кіра? Завтра дізнаємося.