Вам же все одно. Ви ж спати хочете

МАЛЬБОРО
– Рюмсають лише жінки. Ти чоловік чи хто? – так завжди казав батько. І тому я ніколи не рюмсаю.

– І телефон ти ніколи не забував. І сто номерів напам’ять знаєш. А ну, який у матері? – спитав сам себе.

Упс. 

Не зміг згадати. Зате зрозумів, що вчора ледве згадався шифр на кейсі. А то ж дата народження батька.

Старість не радість? Стрес наздогнав? Отак – за тиждень? 

Може у мене пухлина в голові, щитовидка або ще щось.  Я і того, що мені це морозиво подобається, не пам’ятаю. Смак отого пломбіра, який Кіра злизувала, бо він потік, згадав і відчув. І всі асоціації чоловічі при цьому були на місці, аж в джинсах тісно стало. 

А оце нове морозиво яке на смак? Внизу горішок. Я люблю горіхи? Не пам’ятаю.

– Дим, а скажи, ти пам'ятаєш, чого любиш горіхи,  білочок і це морозиво? – дожив, хитрую з власним сином.

– Ага. –  гордо доповідає малий, наче ботан біля дошки. – Ти мене  ще навесні водив у парк. Показав, як приманювати білочок. Постукаєш горіхом об горіх, вона й знає, що ти її кличеш. А потім ти мені морозиво купив з горіхом. І собі. Сказав, що це найсмачніше. Я все пам'ятаю.

– Ага, тепер знаю, яка в тебе гарна пам’ять. – механічно відповів я. Бо ні-чо-го з того не пам’ятав. Але згадав, звідки знаю, що треба постукати горіхом об горіх. Бо мені колись мати показала. Ми приїздили сюди села. Мені показували Київ. І Володимирський собор. А навпроти – ботанічний сад з білочками. Собор мене не цікавив, а от звірята! Такі довірливі…

– Хочете в кіно? Тут поруч кінотеатр. – сказав, щоб хоч щось сказати. Бо Кіра і Дим явно не розуміли, чого ми зупинилися і заважаємо перехожим пройти.  

– Я хочу. – Кіра підняла руку, як на уроці. Ні миті не чекала, поки малий почне крутити носом. – Коли зароблятиму багато, кожні вихідні ходитиму в кіно. 

– Ага. Тоді вперед трохи пройдіть. Зліва буде кінотеатр і афіша. Виберіть сеанс, як там цікаве щось показують.  От побачиш Дим, так краще, ніж в телефоні чи компі. 

– Нічого не краще. –  пробурчав той. – Ні зупинити, ні назад відмотати. Ну, якщо Кіра хоче…

– Я хочу. Пішли, може там черга –  скомандувала сувора нянька. І взяла малого за вільну від морозива руку. – День сьогодні яки гарний. І купу шмоток побачила, і морозиво, і кіно. А ти бідося все терпів. Справжній чоловік.

– Я грав у телефоні й дивився про летаргійний сон. – поважно сказав малий. Мені не було нудно. Ще б Швабри там не було, то і взагалі б добре.

Голос його віддалявся. А я подумав, нащо воно йому? І який він фантазер у мене особливий. То в медичну енциклопедію заліз через фантазії про народини, й тепер знає більше, ніж у його віці треба. Тепер летаргійний сон. Слово смішне, він якось інакше називається.

Теж забув. 

Теж? А що я… Ох ти ж! Тільки що ж хотів.

Я подивився на телефон Кіри, який все ще стискав в руці. І зрозумів, що не пам’ятаю телефон своєї клініки.

Нічо. В інеті все є.

І за хвилину уже забронював обстеження. 

– І МРТ теж, дівчино. Я ВІП клієнт. Мені має бути знижка.

– Я вас чудово пам'ятаю. –  прощебетала дівчина. Я Крістіна.  А ви мене? – стільки надії було в її голосі, що я звісно збрехав, як чудово її пам’ятаю. А сам уже думав, чи не було там чого серйозного, і воно у мене вилетіло з голови.  

Годі. Обстежать. Випишуть пігулки, й буду як новенький. Все згадаю. І якщо це не рак, буду жити правильно. Ніяких отих Крістін. Каролін і Жанн.  А то за цими дівками не помітиш, як дитина виросте. Забув про білочок. А про що ще?

Курити кину нарешті.

Ще покажу цій Кірі, що я не шо попало. І вмію не тільки підтримувати розкручений батьків бізнес… 

Дим вибіг з-за рогу, як пташка, що вирвалася з клітки. Кіра йшла позаду й удавала, ніби роздивляється вітрини. А насправді себе там. Знаю я цих дівчат. 

–  Що таке, чого повернулися? 

– Ми вирішили не йти. – посміхнувся Дим. – Там нема сеансу з мультиками. Так говорили, коли ти був малий –  мультики?

– Ага. Встигну ще. –  невлад промимрила Кіра. –  Чого мучити малого дві години?

Нехай я і забудькуватий дід. І нехай неправильно називаю анімацію мультиками. Але на раз здогадався, в чому справа. 

А як же. Вона ж не знала, скільки коштує квиток.

– Нічого. Зараз повернемося до машини. Дим знайде сеанс з мультиками.  І якийсь ромком для Кіри. А я нарешті висплюсь. Бо тиждень був напряжний.  Там,  знаєте, диванчики такі зручні. Так що я пригощаю.Тобто веду вас в кіно, а себе поспати. Відмовки не приймаються.

Кіра опустила очі й кивнула.

І так легко стало. Можу ж, коли треба. Дещо все ж вмію. Рано виходити в тираж.

– Тільки нам з Димом не ромком, а детектив. Вам же все одно, ви ж спати хочете.

– Ага. –  збрехав я. Бо зовсім не хотів спати. А хотів я дивитись, як одна дівчина й один хлопчик дивляться щось цікаве. І забувають про все на світі.

Роздивився. Наче сам все пережив, як перший раз.

А назавтра мені в клініці тільки душу рентгеном не просвітили. 

Така забудькуватість на пустому місці не буває. Невже щось серйозне? А Мальборо ж тільки смак життя відчув, Кіру роздивився, у нього стільки всього гарного попереду, ще й рієлторка не спіймана!