Контролерка трамвайна!

МАЛЬБОРО
Кіра опустила погляд. От чого я на неї кричу?

– Їм, може, отруєння розкрити краще для кар’єри, ніж шахрайство. Вони з тих грошей нічого не матимуть. А її посадять. Тільки не за все. Бо довести важко. Особливо про твоїх батьків. – терпляче пояснив мені й Сидоренку очевидне. – Хіба погано?

– Я подумаю... – промимрила вона і раптом наважилася. – Ні, я згодна. Хочу побачити її зблизька.  Подивитись в очі.

Але подивилася в цей момент в очі мені. Ого. Такими поглядами вбивати можна.

– Екстремалка ти. І як дивитимешся отак, все зіпсуєш.

– Я спитаю Швабру. –  раптом озвався Денис. Це ж для діла. Даси Кірі свої темні окуляри, і ніхто не побачить поглядів. Тільки пообіцяй…

– Я уже пообіцяв. –  сказав з притиском, бо раніше син мені вірив і не вимагав обіцянок. – Вона тебе не забере. І ніхто не забере. 

– Тоді я пішов питати.

Він звісно нікуди не пішов, а подзвонив. А Швабра, яку явно пробило на почуття провини, запросила нас на завтра до себе. Пообіцяла дати одяг з курортного показу, блондинисту перуку і зробити з Кіри лялю.

Останній пункт мене насторожив. Але довелося згодитись. Бо у мене завтра вихідний, тож дівчина не залишиться зі Шваброю наодинці. 

І результат вийшов  –  відвал башки. Моєї в основному. Тобто я роздивився Кіру. 

– Це старість. – сказав собі. Коли мені було вісімнадцять, будь-яка дівка влаштовувала. Але на цю я б запав і тоді, і у двадцять, і зараз, і коли завгодно. Вона була майже як Світлана, коли її тут вперше побачив. Тільки все одно не така.

Неясно висловився?

Мені й самому не ясно.

Не в тому справа, що зріст Кіри не модельний. А в тому, що вона не грала роль. А наче народилася багатою і знаменитою. Але не була від цього в захваті.

Не так, як моя колишня. Та користувалася статками своєї сім'ї бездумно, легко, а головне  із задоволенням. Світлана була дуже забезпечена все життя, не цікавилася тим, звідки беруться гроші. Й все життя грала у щось цікаве. Їй той заробіток в агенції, де ми зустрілися, був не важливий. Вона писала статтю про життя моделей, хотіла побачити все зсередини. Побачила, перелетіла на іншу квітку – вийшла за мене заміж, щоб побачити, що то таке, оте сімейне життя. Народила Дима – щоб дізнатись про материнство. Коло малого надовго затрималася, але от знов полетіла на вогонь. І там пропала. 

Для Світлани дизайнерський одяг був як косплей чийогось чужого життя.  

А Кіра… Вона глянула з порога, підійшла до стійки з вішаками й просто взяла з них парний комплект. Один дала мені, з іншим пішла за шторку і за хвилину вийшла. Так само вийшла б у мішку з-під картоплі, королівській мантії або космічному скафандрі. Наче все життя так ходить.

Вона наче народилася в цих дурнуватих лахах, які навіть для мене занадто яскраві й привертають забагато уваги. А їй було норм чи все одно.

Я думав, вона зрадіє, бо ж дитинство важке. Мабуть, доношувала всяке немодне, і з неї сміялися. Ще вчора вирішив – куплю їй той одяг. Мені легше стане за те, що не віддав колись гроші за  ескізи її матері.

А вона не зраділа. Може уже перегоріла. І тепер їй не важливо, у що вдягатися. 

Волосся просто сховала під білу перуку, перуку – під панаму. І готова була йти звідси. Без усіх отих масажів, макіяжів і що там ще треба, щоб мати вигляд, ніби зійшла з власної яхти в Каннах просто на червону доріжку. А Швабра на неї уже дивилася отим своїм чортячим поглядом. 

Мене як блискавкою вдарило. Я не дитина і знаю, що відчув. Ревнощі, от що.

Дим теж ніби щось відчув, бо одразу взяв Кіру за руку і сказав, що нам пора, коли Швабра запросила нас на каву. І ми надто швидко вийшли з її студії. Наче тікали. От і ще одна небезпека для сироти. Такі, як ця Швабра, ласі на все свіже й невинне.

– І такі, як ти. –  сказав сам собі. Мораліст знайшовся. І хотів дзвонити слідчому, що ми готові. А телефон забув вдома. Щось це часто стало траплятися. Знову натяк організму на вік?

– З мого подзвоніть. –  сказала Кіра. – Ми поки з малим по морозиву купимо.

– І мені візьміть. – попросив і нещиро посміхнувся.  Бо підозри треба перевіряти. 

Може Кіра тільки сказала Диму, що відправляла мені щось і дзвонила. Щоб він заспокоївся. Бо Швабра їй чогось наобіцяла, як не заважатиме забрати сина зниклої співробітниці. А сама б з цього влаштувала піар-кампанію й атракціон небувалої щедрості, поки я бігав би з поліцією забирати малого. 

Тож я швидко подивився на здійснені вчора дзвінки. Дійсно, набирала мій номер. І це було не найгірше відкриття. А найкраще. Бо Кіра крім цього СПРАВДІ ВІДПРАВИЛА мені голосове, бо там було написано, що воно відправлене. 

– А це означає… Що це означає, ГА?! –  спитав я себе про те, що давно мав знати. – А ну не бреши собі, ковбой. Це означає, що Жанна любить все контролювати. І полізла у забутий тобою кейс, щоб подивитись, хто дзвонив.  

І подивилася. 

І стерла голосове. 

І це ще не все, Мальборо, селюк довірливий. Кейс завжди запаролений. Я добре пам’ятаю, як згадував пароль, щоб відкрити. 

А вона його звідки знає? Він не те щоб таємний. Але їй я нічого подібного не повідомляв. Рік і місяць народження матері, батька, Світлани або малого. Я міняю час від часу. Цього разу був батьків рік. 

Звідки Жанна могла знати, і як могла собі дозволити таке? 

І де ще вона лазить, що знає з того, що її не мало б цікавити, контролерка трамвайна!

Отак воно. Думав, що його вразила Кіра. І тут Жанна небувалим зухвальством затьмарила враження. Але це не точно ). Додавайте книгу до бібліотеки, щоб мати сповіщення про оновлення. Бо тільки що для Мальборо відкрився краєчок правди про себе самого, і це лише початок. Тому що відкриттів тепер буде все більше.