Ну і відмовся від грошей

МАЛЬБОРО

– Нормальна у нього температура – за хвилину сказала Кіра і показала 36 і 6 на електронному термометрі.

– Тобі це наснилося? – спитав малого, бо його мучили кошмари, коли  суд вирішував, з ким він залишиться після розлучення. 

– Нічого не наснилося. Спитай Кіру. Вона того тобі й дзвонила. А ти не відповідав. Бо забув телефон. Тоді вона залишила голосове. Швабра хоче мене… – губи малого затремтіли.

– Дим, от тобі какао. Солодке. –  сказала Кіра. – Навіть з молоком. Така смакота, ти не уявляєш.

– Чого не уявляю? Просто какао, мені раніше на ніч давали, щоб я краще спав. А потім лікар сказав. що солодке не корисно, і від какао кошмари.

– Он воно як. Мені не казали. Тоді що тобі дати?

– Давай вже своє какао. – буркнув Дим. – А то ще скаже, що ти мене не можеш нагодувати і потягне до Швабри. Тільки спробуй. – визвірився син на мене. – Я нічого від тебе не їстиму.

Ляпас був відчутний, хоч і невидимий. Раніше він так радів, коли наставав батьківський день. Ми йшли кудись, і він замовляв що завгодно, а тепер...

Кіра посунула по стільниці керамічну чашку з товстими стінками. І я сковтнув слину. Сто років не пив какао. І то точно смакота.  Вона, мабуть, теж не часто його пила, он як дивиться. 

– А мені можна?

– Он порошок, он молоко, он цукор. –  вороже проказала самозвана няня.  –  Я не ваша нянька і не прислуга. А Дим трохи додумав з того, що чув з моєї розмови зі Шваброю. Вона не погрожувала словами. Але по-моєму серйозно налаштована. Мучить її почуття провини. Я налякала її, що Дим мовчати не буде про її підкати до Світлани. Ну вона й злилася. А тут з'являється ваша, як її там. З грішми й всім іншим.  От  малого й повело. 

Дим кивнув. І до речі допив уже пів чашки. Я знову згадав смак какао на молоці від нашої Лиски. Взяв джезву, насипав какао, долив молока з пакета. Воно виявилося козячим. Підігрів, розмішав.  

– Перше приємне враження за день. –  сказав і відкинувся на м'яку спинку крісла. – Тепер все ясно. Вам дісталося. І ви подумали, що то через мене. А то не через мене. А Жанну щось перемкнуло. До речі, а звідки вона знала, скільки тобі треба заплатити?

– Я не знаю, чи вона знала. Я тих грошей не торкалася. – трохи не так вороже озвалася Кіра. І мене трохи попустило. 

Кінець тижня, всі на нервах. Буря в склянці води. Треба просто про все говорити словами, і все виясниться.

– Я з нею розберуся. Вона любить все контролювати. І не любить, коли гроші ідуть не в сім’ю. Жанна сирота. Її виростила бездітна двоюрідна тітка. Не балувала, от Жанна і… Не важливо. Ну їх обох зі Шваброю. Ніхто тебе нікуди не забере, Дим. І мама знайдеться. От ми з Кірою  розкрутимо ту шахрайку, вона й скаже, де Світлана.  Тільки я хотів, щоб ти у Швабри спитав, що носять дурнуваті модники, у яких грошей кури не клюють. 

– Нащо тобі? – Дим питав все ще насторожено, але уже не вороже.

– Я ж казав. Ми з Кірою під виглядом пари нетутешніх схочемо купити квартиру. Шахрайка почне шукати алко... асоціальних людей, які готові продати квартиру і переїхати в інші умови. А різницю в грошах пропити. Чи може уже знає таких. Отримає від нас мічені гроші, ну й спробує тих людей отруїти. Тут поліція її й схопить.

– Чого вони раніше так не зробили? – підозріло спитала Кіра.

– Бо так робити незаконно. Вони самі не можуть, так сказав слідчий. А ми з Кірою типу самі, по своїй ініціативі запустимо процес. А поліція нібито випадково й схопить злодійку на гарячому. При спробі отруїти людей. Тільки нам треба одяг, щоб одразу було видно, що грошей валом, а ума нема. Щоб рієлторка побачила в нас жертву, а не хитру підставу. От.

– І  Кірі повернуть вкрадене? –  суворо перепитав Денис. 

– Мають повернути. Коли дізнаються, куди та жінка сховала гроші, Але ж спершу треба довести, що вона злочинниця.

– Це наше перевдягання щось доведе? –  суворіше, ніж Дим, спитала Кіра.

– Там складно. І я в тому не шарю. Якщо вона повірить,що ми лохи з грішми й продасть нам щось, спробувавши отруїти тих, кому квартира раніше належала, то є варіанти. Їй може запропонують угоду зі слідством. Типу вона повертає гроші й не присідає на всі двадцять п’ять років за серію умисних вбивств, чи щось таке. Менше дадуть. І вона ще встигне пожити на волі.

– Це якось... нечесно?

Так дивно чути це від дівчини, яка вміє матюкатися краще за мене і може зацідити з ноги по яйцях.

– Чесна ти наша. Повертати гроші нема кому, крім тебе. Вона ж так і вибирала, щоб ніхто тих п'яниць не шукав і не розбирався. А десять років все одно величезний строк. В її віці.

– Не знаю. – шелестять бліді губи Кіри.

– Не хочеш, так і кажи. Теж мені.

– Я хочу. Дуже хочу. Тільки ще більше хочу, щоб її покарали. А не відпустили.

– Ну і відмовся від грошей за власну квартиру. – зло кинув я. 

План явно може спрацювати, якщо Кіра його прийме. Мальборо ж для неї старається, йому з цього ніякої вигоди. Але ж то не його рідню отруїли. Що ж вибере Кіра? Батьків не повернеш, а щоб жити незалежно і вчитись треба грошей. Чи прийме допомогу від чоловіка, якому вірить лише наполовину?