Тримайте в курсі

МАЛЬБОРО
– Що вона тобі наговорила? – питаю малого.

– Те, що ви звеліли їй передати. –  замість нього відповідає Кіра, бо Дим знову грає в мовчанку. – Що мене звільнено, і щоб я забиралася звідси. А замість мене забралася вона. Я копійки від вас не візьму. Заберіть свої харчі з холодильника. Бо суд вам не дозволяв бачити малого  весь тиждень, крім суботи. А зараз п’ятниця. 

Вона випалила це одним духом, і я нічого не второпав, ще й у вухах гуло від злості на цю дівку. Все через неї. Нав’язує мені мене почуття вини. То голодна ходила через мене. То знову голдуватиме, бо я маю забрати їжу з холодильника.

Жанна правду сказала –  істеричка припадочна, ще й собі на умі.

– Дружина мені повідомила, що ви з нею посварилися в ботанічному саду. Через те, що малий втратив свідомість, бо гуляв без панамки. І як з цього вийшло. що я маю забрати в нього їжу? Не хочеш, не їж.  А Дим…

– А мені білочка принесе. І я не ходитиму в панамці. Взагалі на вулицю не вийду, бо з панамки всі  сміються.

– Нічого не знаю. Няня мала дивитись, щоб тобі голову не напекло. А в панамці ти будеш, чи вона над тобою парасольку триматиме…

– Кіра не могла заткнути рота твоїй дівці. – знову перебив мене малий і зиркнув вовком. – Вона вищить противно. Тому у мене в голові  стало страшно і легко. Я тільки перестав боятись, що мене забере Швабра, а твоя дівка схопила мене за руку і хотіла потягти до себе. А чужі не можуть торкатись. –  він аж схлипнув при згадці. – Тому Кіра її прогнала.  Ти зрадник. Мама правду сказала.  Все продаси заради понтів. 

– До чого тут понти, і що власне сталося? –  потрусив я головою, щоб витрусити з вух цю нісенітницю. – Дурний день. Забув телефон вдома, пропустив важливий дзвінок, мало не запізнився до слідчого, ще й ви тут вийожуєтесь.

– Телефон забули вдома? –  дивна надія в голосі Кіри вдарила по нервах. Я останнім часом все забуваю. Стрес. У відпустку пора.

– Ну і забув. – визвірився я. – Навіть не телефон, а кейс. І не забув, а просто залишив. Заскочив додому переодягтись і поїхав до Сидоренка. Бо придумав, як підловити ту рієлторку. І він мені… А ви тут. Що за бардак?

– А що таке бардак? – спитав малий у няні, а не в мене. І це знов натягло нерви до болю.

– Це таке місце, де любляться за гроші. І ще так називають безлад. –  чітко пояснила Кіра.

Малий аж підскочив.

– О, я теж туди хочу. А дорого там? Я тоді не буду тринькати кишенькові гроші й куплю мамі багато любові. Вона казала, що у неї наче все є – і я, і робота цікава, і враження різні, і житній досвід. А любові не спізнала.

– Ти мав на увазі життєвий досвід? –  спитав я.

Але малий на мене і не глянув.

– Забий. Там годної любові не купиш. –  сказала няня, поки я вражено мовчав. 

Та як вона сміє!

Причому хто вона –  так зразу й не скажеш. Чи няня, яка говорить з малим про те, що йому рано знати, чи Світлана. Ми з нею прожили вісім років. І гарно прожили, чого там. Я сумую за тими часами. 

Чого це вона не знала любові? Все їй було, що хотіла.

Ну припустимо Жанна… 

Але ж як не маєш коханки, молодшої за дружину. то уже ніби й не торт.  І …

– Я потім тобі поясню про любов, Дим.

От що вона може про це знати? Хто її любив хоч колись? Видно, що дика й емпатії нуль.

–  Ви ж отримали моє голосове повідомлення? –  раптом не в тему спитала неправильна няня.

– Яке ще повідомлення?

– Подивіться в телефоні. Десь о дванадцятій.

Я подивився. 

– Навчись користуватися складною технікою, дівчинко. Нема тут ніякого голосового повідомлення.

– Ох! – вона винувато подивилася на Дима, а він посміхнувся якось непевно. Ні. Недовірливо.

– Тоді звідки твоя дівка знала про Швабру?

– Звідки мені знати, що вона знала, що не знала? 

– Вона принесла мені гроші. –  напруженим голосом  майже прошепотіла Кіра. – За залишок місяця і компенсацію за звільнення. Згадувала Швабру і що то ваше розпорядження. Я звісно відправила її туди,  звідки вона прийшла. Бо ви не наймали мене і звільнити не можете. Але ця коза налякала малого. Він реально майже втратив свідомість. Бо це вже занадто. То Швабра грозилася його забрати то ця , як її.

– Жанна. –  машинально відповів я.

– Тримайте в курсі. –  скривилася Кіра так, що стало очевидно – ім'я моєї дружини її не цікавить.

– Ну а оскільки ти не зуміла відправити мені повідомлення, то і мене тримай в курсі. –  удав, що не зрозумів сарказму.

– Не бачу потреби.

– Бачила ж, коли відправляла. 

– Швабра хотіла мене забрати у свій офіс. Я там жив би на килимку у мами під столом. У мене була б красива мисочка з написом ДМИТРИК. Я б з неї їв. А воду пив з кулера. –  сказав Дим.

Ми з Кірою одночасно витріщилися на малого.

– Де градусник? –  спитав я. – Дитина і свідомість втрачає і марить. 

Звісно малий не марить. А Кіра вміє користуватись телефоном, бо вона не дика, що б про неї не думав Мальборо. І повідомлення відправляла. Але принаймні ясно, що Мальборо не збирався звільняти няню. Тоді що це було і нащо?