Чого такі кислі?

МАЛЬБОРО

– Чого такі кислі? Хто не хоче грати в детектива під прикриттям, підніміть руку.

Малий з Кірою синхронно відвернулися до вікна.

– Ну насправді Диму не дозволять. Бо запрошені лише дорослі. Але він може спитати Швабру про модні тенденції й допоможе дорослим з маскуванням…

Ніякої реакції.

Я відчув, ніби говорю сам із собою.

– Ви що, граєте в хто кого перемовчить? А я щось знаю, чого ви не знаєте.

Малий шкрябав ложкою по тарілці, вона противно рипіла, але Кіра не робила зауважень. І на мене теж не дивилася. 

– Мені слідчий сказав по секрету, що ту рієлторку випустили.  Доказів мало.  Нібито мало. – значуще проказав я. –  Бо на шахрайство з квартирами є щось, от не виписана Кіра, яка була неповнолітня на момент продажу. Але то мізер. А на вбивство нічого такого, що б переконало суд, нема. Кіра відвернулася до вікна. Малий поклав ложку на тарілку і відніс її в посудомийку. От же ж які ці двоє затяті. Ну нічого. Я зараз їх розворушу.

– Слідство хоче прослідкувати за рієлторкою, бо підозрює, що вона має спільника. Вони раніше вважали, що її спільник той, що сидить в тюрмі. Але він мовчить, як риба об лід.

Знов насуплене мовчання. Жарт про рибу ж непоганий. А вони! Я давно б вибухнув питаннями. Та я не я буду, якщо їх зараз не розворушу.

– Уявіть тільки! Сьогодні вона вийде на свободу з чистою совістю. І одразу ж почне шукати клієнтів. Бо ж без копійки. На неї не оформлено жодних карток на значні суми. Має лише картку з соціальною пенсією. І все. А вести хвости до місця, де сховані грошики точно не буде. Вона обережна і хитра, так слідчий сказав. А ми з Кірою будемо наче парочка, що шукає квартиру. І одразу відізвемося на об’яву. Ні мене, ні Кіру вона не бачила. І звісно рієлторка заглотне наживку, візьме мічені поліцією гроші. Тих нібито бомжар, які продають квартири через неї. спробує напоїти метиловим спиртом. Отак її й зловлять на гарячому. Звинуватять у замаху на вбивство. І вона, щоб не сісти на двадцять п’ять років, бо не проживе стільки до виходу з тюрми, скаже,  де гроші за інші оборудки. І Кіра тримає свої грошики. Хіба погано?

Гм. На нарадах мене значно уважніше слухають. Кіра роздивляється нігті, а Дим… 

Ох ти ж!

– Твою дівку вона теж не бачила. І вона тобі все розкаже про моду, а не я. –  проскреготів Дим. – Кіра з тобою не буде нічого робити. Бо ти тріпло.

– Хто, я?

– Ну не я ж. –  нарешті глянула на мене Кіра. – Якби Сидоренко хотів, щоби я брала участь в тих дитячих іграх, він би мені сказав.

Я ж хотів їх розворушити й щоби Кірі повернули гроші. Тому прифігів, коли вони заговорили. Бо не второпав,  в яку гру вони грають і яка моя роль в цій грі. Що ворога – це точно. Але чому?

– Ну добре. Ви мене розкрили. – розвів я руками й примирливо усміхнувся. – То я придумав, а Сидоренко не заперечив, якщо Кіра згодиться. Тоді вона,тобто ти йому сама скажеш. А я просто спитав, скільки вони будуть марудитись, он дівчина без копійки й без житла, а вони якісь медичні експертизи проводять. Хіба це діло?

Я не те щоб очікував палкої подяки, не за подяку  старався. І взагалі не старався, ідея ж лежить на поверхні. Але й того, що в мене полетить кульок зі сміттям, не очікував теж.

І добре, що він був уже зав’язаний. Я зловив його дуже близько до обличчя, розвернувся і вийшов. Щоб викинути у сміттєпровід. 

По дорозі хотів подумати, що сталося. В основному чого це малий дозволив чужій дівчині мене ігнорити й принизити. І взагалі явно з нею заодно. Але нічого не надумав, крім того, що росте ще одна шахрайка.

Майстриня яка. 

За кілька тижнів перевербувала малого і настроїла проти батька. І ще нехай доведе, що вона з тою вбивцею не заодно. Навіть Світлані не вдалося малого за рік так проти мене настропалити. 

А ця!

Ну а що, шахраї саме довіру й викликають. Худе,  нещасне, зворушливе пташеня, що випало з гнізда. Очі просто в душу дивляться. Їжа ще ця від білочки. Одразу видно, що вміє підлаштовуватись на льоту.

І все ж, що таке? 

Чого саме сьогодні, якась година Х?

От про це і спитав прямо, коли зайшов до квартири, химерно пустої на вигляд, бо облаштована була лише кухня, спальня малого і там десь в глибині –  бібліотека від колишніх власників. Її, здається, навіть не чіпали. Мій голос відбивався від стін і височенної стелі цієї пустки лунко й погрозливо. А я ж погрожувати не збирався!

Та хоч би й збирався – нікого не перелякав.

– Тому що ти розказав своїй дівці про Швабру. –  агресивно відізвався малий. 

Ого! Примружені очі, губи стиснуті так, що їх на обличчі й не видно. Як на моєму дитячому фото біля корови. яке я нікому не покажу. Бо я не ковбой. 

Мати отої он дівчини, яку Дим взявся від мене захищати, все добре колись пояснила. Своє тримай в душі. А назовні показуй добре захищену маску успішного успіху. Як мій автопідпис з емодзі ковбоя. 

А малий ще не знає, що не можна бути вразливим і не можна ні до кого прив'язуватись. А вже вірити чужому дівчиськові з сім’ї алконавтів, які здохли, бо напились паленої водяри, то взагалі наївність, що межує з дурістю.

І який же гідний кінець для тої мазили, що насміхалася з мого сільського походження! І от де та художниця, а де я.

А до речі де я? 

Та художниця померла і залишила дитину нікому не потрібною.

А я живий. І щоб підтвердити, що мені жодна не відмовить, рік тому залишив сина одиноким і нікому не потрібним. Маю нову сім’ю він не прийняв, а мати його пропала. Та чого там, нащо себе дурити? Світлана загинула. Так же безглуздо і трагічно, як і мати синової няньки. Батько…

Чого Дим так визвіряється?

Отож-бо й воно. Беззахисна дитина при живому батькові, а він живе з  чужою неприємною Жанною і в ігри грає.  Але все ж його план може й непоганий. якщо Сидоренко не проти?