Мало хто на кого схожий

КІРА

– Може і могли. – зачудовано повторила я скоріш для себе, ніж для малого. Неймовірно, що мій звичайний світ і пафосний світ цього пафосного мачо могли перетинатися. 

Тільки якщо так, то не варто казати дитині, що його батько зовсім не такий хороший, як малий про нього думає. 

І всяко краще, щоб на ескізах був хтось інший. Щоб не цього Ярррослава ака Маотборррро я уявляла своїм рятівником. Хоча тепер інакше, як Мальборо, я його, мабуть, не зможу назвати. Себе не обдуриш. От воно – якийсь любитель молоденьких дуреп схожий на твого героя. І ти йому одразу довіряєш. Хоч і знаєш, що ніякий він не герой.

І це б ще нічого. Ти уже не так щоб довіряєш своєму справжньому герою. Бо він схожий на того, хто зрадив маму Дима.

Голова обертом. Я наче провалююся у чорну діру. А там стільки болю  розчарувань.

І не можна ж казати малому те, що сказала мені мати, коли ми місяць сиділи на хлібі й воді. Вона призналася, що їй через знайомих з якоїсь рекламної агенції замовили костюми для персонажів. Щоб наче ковбой, і наче Мальборо, але без сигарет і іміджу курця. Щоб вписався в сценарій про природу, погоду, корівок, молочко… 

Морочили голову, а як платити, то щось не так їм стало. Вона переробляла все сто разів. А вони все одно не заплатили. І це буває. От тільки потім все одно використали все в рекламі. А це не чесно. 

І судитись не випадало. Батька тоді прийняли на нари, підкинувши траву. Мати розгубилася, бо не звикла відкладати й економити. А замовлень враз не стало. І грошей нам з матір'ю сильно не вистачало. Вона не комунікабельна... була. Замовлення завжди набирав батько –  душа компанії. У нього була купа знайомих в усіх сферах. От хтось із приятелів і показав на нього поліції. Бо чужий успіх мало кому подобається –  так мама сказала. І попередила, щоб я не займалася малюванням. Воно он до чого доводить, якщо ти успішна. А як не успішна – здохнеш з голоду. У перехожих на виду.

Я відтоді намагаюся навіть в руках не тримати того, чим можна щось намалювати. Але  портрет рієлторки й у фас і профіль, і впівоберта у мене вийшов кращий за фоторобот. Бо словами так не опишеш той вираз ласкавої святоши. Ну то Сидоренко так сказав. А я намагаюся не малювати. Бо воно, мабуть, теж спадкове. Як алкоголізм.

Не суть. Просто тоді, коли  гроші закінчилися, та рекламна контора дізналася, що батька посадили. І вирішила не мати справ з дружиною ув’язненого.  Ну й зекономити. І це не суть. 

Важливо тільки те що цей Ярррослав не Мальборо, а просто прикидається тим ковбоєм, який рекламував сигарети. А мій ковбой нічого не рекламував. А був зі мною в найтяжчі часи. І покликав назад з того світу.

І все.

Я до речі завжди захищала свого героя перед матір'ю. Бо друзям треба вірити. Казала, що то ж не він платить, а начальство. І не він сам так вирішив, що не треба платити. Не може людина з такими очима й усмішкою отак вчинити з нами.

І все одно. 

Мати звеліла мені замовкнути й викинути ескізи. І запам’ятати, що зовнішність оманлива. Не любила про те згадувати. А я вірила, що мій ковбой нічого не знав про те, як нам важко без тих грошей. Тому й не прискакав тоді на своєму вірному коні й нас не виручив. І забрала ті ескізи, сховала в коробку. яка тоді ще пахла коньяком і чорносливом. Й нікому не показувала. Бо  батько міг їх порвати. 

Він повернувся дуже злий. Знайомі не впізнавали. Ну ті, які були з мистецької туси. А інші приходили поспівчувати й обмити повернення. Й відтоді у них з матір’ю почалося оте. Друзі інші, ображені на все і всіх. І гроші на випивку знаходилися завжди, а на все інше вже як вийде. 

І платити їм відмовлялися все частіше. Бо батьки не вкладалися в строки, брали аванс і забували про все. Найперше про те, що у них є я. 

І мені було так страшно дивитись на те, в що вони перетворюються…

Чого мала їм вірити, що мій ковбой поганий?

Той хлопець на ескізах був надійний і чесний. І точно не п’яниця. Він би ніколи не лякав мене і не залишав голодною.

– Так що навряд це був батько Дима. Мало хто на кого схожий. –  вкотре за цей ранок спробувала я себе вмовити в тому. у що вже не вірилося. Це він, просто зовнішність оманлива.

І я не одна попалася. Світлана ж прогнала чоловіка не просто так. Вона доросла і в людях розбирається. Хоча от Швабра... Так що може і не так щоб розбирається. Та все одно. Не можна тому Мальборо  довіряти, хоч він і схожий на мого ковбоя. Може і з нього намальований. Коли він ще нікого не зрадив. Й взагалі – нікому не можна довіряти. Крім Дима. 

Нам із ним треба не ходити одним шляхом, а міняти маршрути, бо якщо та рієлиорка досі на волі й полює на свідків, то може щось нам підлаштувати. Треба завжди бути там, де багато людей. 

І не абияких. 

Ті, хто годує звірят, вони ж не залишать дитину в біді? Хоч поліцію викличуть.

А Сидоренка й викликати не треба. Уже чекав нас. З кульком горіхів. І демонстративно дивився на годинник. От що значить людина традиційних цінностей. Нащо ті годинники, в телефоні ж час показано. І до речі Мальборо той, він теж годинник носить. 

– Старпер він, от. А не герой. –  подумала я і розсердилася що не можу викинути батька Дима з голови. А Сидоренко ж має для мене щось важливе. І явно неприємне.

Бо вираз,  з яким він подивився на нас із Димом, був дуже підозрілий.

Від Сидоренка точно що треба чекати  сюрпризів, і не так щоби приємних. А хвилює Кіру чомусь не це, а інше -  довіряй чи ні, а викинути з голови цього Мальборо уже неможливо, бо то ж половина її життя з вірою у те, що він врятує, якщо буде зовсім погано. І так не хочеться розчаровуватись. Може й не доведеться?

А оце ми як раз побачимо. Тут все залежить від самого Мальборо. Бо йому теж не все одно, як Кіра до нього ставиться. Хоч він ще не знає, як тісно вони пов'язані минулим. Зате добре пам'ятає образу,нанесену матір'ю Кіри. Яку? Скоро дізнаємося.