Ти ж не віриш, що це я?

ДИМ

Коли тато привів додому старого копа, той одразу сказав, що  у них приватна розмова не для чужих вух. А Кіра сказала, що раз так, ми підемо в бібліотеку, а каву вони нехай самі собі заварюють.

І ми одразу ж влаштувалися на підвіконні бібліотеки, бо тут чути найтихіші звуки по всій квартирі. Це наш з Кірою секрет.

А говорили тато з копом зовсім не тихо. Хоч я все одно не все зрозумів. 

– Ну добре. – гострим голосом сказав татові слідчий. – я звісно не повірив, ніби дійсно добре. – Ви написали заяву про зникнення. І я маю з нею щось робити. 

Так він все ж шукатиме маму! Тоді дійсно добре?

Ні. Здалося. Бо слідчий не попрощався і не пішов нікого шукати.

– Так що спершу послухайте старого цинічного мене. – я хотів спитати Кіру, що таке цинічний, але вона приклала палець до губів і зробила великі очі, щоб мовчав. 

– Ви крутий чувак, як говорили діти в часи моєї молодості. Які давно минули. Мої підозрювані частіше про таких кажуть – лох. – сказав слідчий Сидоренко татові, а Кіра, з якою ми вмостилися під вентиляцією, щоб підслухати, згідливо кивнула. 

– Я? –  аж скрикнув тато і недовірливо гмикнув.

– Ви хотіли пояснень? Це не я скажу на суді. А ті, хто може вам нашкодити. Я знаю, що ви з гарної провінційної сім’ї, не бідуєте, маєте гарне здоров’я і бізнесові успіхи. Ви здібний і вам все легко дається. Жінки від вас в захваті. І ваше оточення вважає вас, ага, крутим чуваком. Що обов’язково використають проти вас. Може уже зараз використовують.

– Як це? – суворо спитав тато, ніби допитував слідчого. 

– Самовпевненість і відчуття прикритої спини. От ваші слабкі місця. – нудним голосом сказав коп.

– А що не так? – здивувався тато, і я теж. А Кіра знов кивнула. 

– Мені одна розумна людна колись на допиті сказала, що життя від ерегованого члена відрізняється тим, що життя жорсткіше. І це факт. 

– Різка метафора, але до чого тут я? – вимогливо спитав тато.

– Громадянин припускає, а прокуратура звинувачує, потім суд засуджує. Саджає. 

Часто надовго та без перспектив пом'якшення вироку.

– Я здається, уже поцікавився, до чого тут я? –  коли тато сердиться, йому краще відповідати швидко і правду. Але слідчий відповів не одразу. І я уявив, як вони з татом зараз пропікають один одного злими поглядами.

– Ви ж освічена людина. – нарешті почав слідчий. – Кого спершу перевіряють при підозрі на злочин? 

– Кому вигідно?

– І це теж. Але сім’ю в першу чергу. Бо це майже завжди те саме, що і кому вигідно.

– І? Ви самі сказали, що я не сім’я і навіть сповістити про зникнення не можу. – єхидно перебив тато. І я зрадів, що його більше не підозрюють. 

От тільки зарано.

– А от вигода ваша на поверхні. – сказав дід Сидоренко, і я його одразу зненавидів. – Помста зрадниці, квартира в центрі столиці. Контроль над сином, позбавлення дитини впливу, який ви вважаєте згубним. То що, і далі будете наполягати на пошуках?

– А якщо не буду, це буде визнання вини? –  голос тата прозвучав неприємно і різко. 

– От бачите, ви самі здогадалися, в яке погане становище себе поставили, коли спробували заявити про зникнення тої, яка і не зникала.

Ну тобто ви ж знати не могли, що вона зникла.

– Все я міг. Мені няня сказала. –  заперечив тато. А я затиснув рота долонями, щоб не закричати на того діда і нас не виказати.

– Тепер бачите, чого няня друга підозрювана? – не вгавав слідчий. 

– Ні.

– Припустимо ви не знаєте, що це була квартира її батьків, а поки дівчина була в реанімації між життям і смертю, квартиру продали вашій дружині. І вона може за пів години виписати дівчину з житлоплощі.

Кіра знов ствердно кивнула, підтисла губи й спохмурніла ще більше.

– Тобто вона могла мені спецом сказати про зникнення Світлани, щоб я написав заяву і мене звинуватили, а так би про це зникнення ніхто й не знав?

– Рано чи пізно взнали б. Адже дитина  залишилася би сама, як тільки няні перестали  платити.

Тут Кіра смикнула мене за руку і кивнула на двері.

Ми навшпиньки підкралися до кухні, моя няня штовхнула двері й кивнула татові й слідчому. Я теж кивнув.

– Ми підслухали. Все неправда. – спокійно і чітко проказала моя няня. І навіть не почервоніла, хоч підслуховувати негарно.

– То я сказав татові, що Швабра не знає, де мама. – крикнув я слідчому.

– І мені ніхто нічого не платив. – додала Кіра й стисла мою долоню, щоб я мовчав. Бо уже вчора сказала мені, що тепер все проти нас. І треба фільтрувати базар.

– Хто тобі дозволив підслуховувати? – спитав тато дуже сердито і почервонів. Як тоді, коли я сказав мамі, що все чув.

– Ніхто не дозволяв, тату. – пояснив я. – Бо тоді б це було не підслуховуванням.

– Я де сказав тобі бути?

– В бібліотеці. 

– А ти нишпориш під дверима.

– Це я його привела. – пояснила Кіра. Бо ми теж свідки. І теж заявляли про пропажу. А нас ніхто не слухає. Зв’язок зі Світланою ми тримали через мене. Він нічого не знає. – кивнула вона на тата. – Тобто нічого, крім того, що я йому сказала. 

– А чого ти йому не сказала? Або мені. – якось надто весело спитав Кіру слідчий Сидоренко і схилив голову до лівого плеча.

– Того, що Світлана поїхала не у відпустку. Тобто це вона і йому сказала, а він не повірив. –  знов кивнула на тата Кіра. – А вона поїхала шукати ту рієлторку. Тому що та труїть всіх, хто її бачив. А її бачили й малий, і Світлана.  Тому вона мене взяла нянею – нікого не підпускати до Дима і пробувати все, що він їсть. І придивлятись до чужих, якщо ті будуть десь поблизу нишпорити. А вона тим часом знайде рієлторку. І тоді дитина буде в безпеці. А мені повернуть гроші за квартиру.

– Гм. Тобто батько дитини про це не знав?

– Я чужа людина! – гаркнув тато. – Ви самі це сказали. Мені нічого не кажуть, дитина в смертельній небезпеці, а ця ідіотка зі своєю Шваброю зображують Шерлока з Ватсоном.