Не всі такі, як ти!

ДИМ

Кіра розумна, майже як мама. І добра. Дозволила татові нас провести, і до самого парадного його рука була в мене на плечі. Бо я не малявка, щоб мене дорослі водили за руку. А Кірі можна, вона не доросла.

Чого тільки не хоче, щоб її звали Кі? Так білочки цокотять. Красиво ж.

Ну і нехай. Зате з нею не знудишся. Ми майже місяць тут живемо. А я в ботсаду тільки раз був – із татом. Кіра каже, що його інакше і не називають. Скаже хтось ботанічний сад, одразу і вино, що не тутешній.

Я запам’ятав.

І ми втрьох годували білочок. Вони брали насіння просто з рук, цокотіли своє КІКІКІ й тікали. Я не вмію по-більчачому. Тому просто сказав, що не хочу шпинат, нехай самі їдять, він корисний.  А хочу колу.

– Вони може теж хочуть, тільки ж хто їм дасть. – сміявся тато. 

Тоді я згодився на сюрприз, щоб бІлки чи білкИ не ображалися.

– Правильно, нехай ображаються вуглеводи. – тато сьогодні смішинку проковтнув?

– А які вони, може великі й нас поб’ють, якщо образяться? –  спитав я пошепки в Кіри, бо не хотів, щоб тато здогадався, що я чогось не знаю.

– Хто дружить з білками, може не боятися вуглеводів. –  сказала вона мені на вухо. – вуглеводи такі великі, жирні, але не наздоженуть, ми швидше бігаємо. 

– Ви про що там шепочетеся? – розсердився тато. – Це некультурно. Бачу, няня погано впливає на виховання мого сина. І це зашкодить йому в майбутньому.

– Твоя дівка з тобою весь час шепочеться. Це зашкодить тобі в майбутньому. Вижени її. – сказав я, і батько почервонів. Більше ми про виховання не говорили.

І ще Кіра придумала, чому татові можна до нас. Щоб вони з мамою згодились, ні – узгодили мій режим дня і ночі. Я зрадів, бо вони уже давно не бачилися. І може мама уже забула про ту няню. Вони поговорять і помиряться. Або хоча б ми посидимо разом і поговоримо, як раніше.

Насправді ми посиділи, але не як раніше. А вчотирьох. Добре, що Кіра ще не доросла, і мама не сердилася, що вони з татом говорили. І мені дозволили там сидіти й питати про все. Бо то ж мій режим.

– Я маю поїхати у відрядження. Днів на десять. –  почала мама. 

Кіра кивнула, значить знала про це. Бо нічого не питала. А я не знав. І образився. Тато теж.

– Знаю я твої відрядження. Кіпр чи Іспанія.Та швабра оплатить?

– Вона не та швабра, а мій бос і головний редактор. –  сказала мама крізь зуби. І я тобі звітую лише про те, як витрачаю твої гроші на дитину.

– Це не стосується теми зустрічі. –  сказала Кіра й постукала маркером по стільниці, як наша вчиха. –  Нам треба вирішити, чи ми з Димом будемо весь цей час вдвох і спосіб зв’язку. –  вона подивилася на маму, і та кивнула.

– Що за дурня? –  скривився тато. – Він поживе у мене.  Дим хлопчик, йому треба бачити чоловіків і діяти, як чоловік. А то серед вас виросте дівчинкою в рожевому. Ти хочеш вирости дівчинкою, сину?

– Я уже хлопчик, тату. – пояснив йому те, що недавно взнав з товстої книжки в бібліотеці. – З цим уже нічого не зробиш. Так в медичній книзі написано. Не хвилюйся за мене.

– А я хвилююся. – сказав він особливим голосом, який мама терпіти не може. – Тут нездорова обстановка. Самі жінки.

– Щось тобі спілкування з жінками не заважає бути чоловіком. Навіть стимулює. – подивилася на мене і смикнула кутиком рота мама. – А я не бажаю, щоб мій син набирався досвіду спілкування з твоїми дівками.

– Він уже спілкувався з високоморальною Шваброю, і ти наче не заперечувала. –  одночасно з нею заговорив тато.

Знов почувся стукіт маркера по стільниці.

– А можна ми все ж узгодимо те, для чого зібралися? – наче спитала Кіра, але ж то було не питання. – Отже. ми з Димом живемо тут. Як вирішив суд – дитина живе там, де мати. А в неділю батьківський день. Чи треба мені бути з дитиною, коли Дим поїде до батька, чи залишатись тут?

Мама з татом перезирнулися, наче шпаги схрестили.

– Пропоную компромісний варіант. – підняла руку Кіра, як противна заучка.

Тільки Кіра не противна. Бо так гарно все придумала.

– Я пропоную, щоб поки ви у відрядженні, батько дитини навідував Дима зранку і вечері – тут. Тоді всі будуть спокійні щодо всяких небажаних впливів.

Мама трохи подумала і кивнула. Тато зобразив аплодисменти, як в опері.

– То може я тут і ночуватиму, щоб не бігати  аж сюди з Шовковичної?

Кіра впустила маркер на підлогу, присіла за ним, а коли піднялася, була уже не така бліда.

– Я не ночуватиму у квартирі, де є дорослий чоловік,  який любить молодих дівчат.

– О, дівчина знайшлася. Давно на себе в дзеркало дивилася? – засміявся тато. І я теж, бо Кіра не дівчина, а дівчинка.

– Ніяких ночівель – сказала мама. – Важко бігати, не бігай. Це дозвіл, а не наказ. 

– Я згодний. – тато з досадою зморщив носа, показав, що вибачає мамині капризи. – Ти коли їдеш? 

Вона відірвалася від телефона, в якому щось  набирала. Мама журналістка і так швидко пише, як я ніколи не навчуся.

– Машина буде за пів години. Я замовила продукти. Зараз мають привезти. Допоможи Кірі їх принести й покласти в холодильник. Кіро, відправлятимеш мені звіт три рази на день, щоб я не хвилювалася. Дзвонити не можна. Одразу викликай, якщо з Димом щось. Якщо зуб болітиме, сусід зліва стоматолог. І апендицит буває дуже несподівано. Його теж викликай – кивнула вона на тата. 

Знизу почувся ненависний гудок, і мама підхопилася зі стільця, не допивши каву.

– Все, мене нема. Тримай кулачки, Кіро. 

Та дуже серйозно кивнула. Знов стало неприємно, що у них від мене секрети. 

Але я поцілував маму, коли вона поцілувала мене, щоб вона не переживала в дорозі. 

– Ти скоро будеш?

– Через десять днів. Більше бос не дала на розслідування.