розділ 21

— Дихання вічного потоку? — з подивом прочитала назву книги, котру їй врешті приніс Марек.

— Є кращі, але тільки ця на зрозумілій тобі мові, — пояснив Марек. — Половину тих книг і я навряд прочитаю, а четверть взагалі ніхто не зможе.

Принцеса кивнула і з не меншим подивом глянула на книгу, котру їй вручив незнайомець. Це виявилися «Основні закони лозових сувоїв». І цю книгу вона вже читала. Правда, переписаний екземпляр, котрий був значно тонший. А як тут не читати, якщо саме в лозових сувоях розписані сімейні ритуали, включно з ритуалами королівської сім’ї? Таке знати потрібно, щоб не впіймати випадково прокляття, колись залишене «доброю» прабабцею, або боргів у долі зайвих не набрати, або не опинитись в становищі, коли жоден бог не стане на твій захист, бо ти порушила все, що тільки могла, сама того не знаючи.

— Тут є щось, чого я не знаю? — спитала Арін.

— Можливо, — посміхнувся незнайомець. І став схожим на Марека, як старший родич. Хоча поки не посміхався, зовсім схожі не були.

— Ви родичі? — не втрималась Арін.

— Дуже дальні, — знову посміхнувся чоловік.

— Це Несплячий цього храму. А іще моя мати з його народу, — теж посміхнувся Марек. — Але він мене не любить.

— Буває, — додав Несплячий. — Не лякай дівчину, нехай собі читає. Закони нехай читає, їх виносити звідси не можна. На диханні є захист, це дійсно оригінал.

Марек кивнув.

— А ти навіщо прийшов? — спитав Несплячий так, мов Арін могла прийти без нього.

— Поговорити.

— І більше тобі нічого не треба?

— Поки не знаю.

— Хоч чесний, — пробурчав Несплячий. — Йдемо в куток, не будемо заважати дівчині.

Арін провела їх зацікавленим поглядом і стала повільно гортати книгу, намагаючись почути про що вони там розмовляють. Нажаль, нічого не почула. А потім захопилася читанням і перестала прислухатися. Бо натрапила на цікаве. Про визначення повноліття, порядок наслідування і позбавлення спадку, не особистого, а сімейного. Останнє було найцікавішим. Бо виходило, раз Ідіну так запросто видали заміж і фактично вигнали з королівства, не вручивши документів про те, хто з її дітей і при яких умовах отримає які титули, то вона або насправді не батькова донька, а цього не могло бути, надто просто перевіряється. Або намагалася вбити родичів. Не одного родича, а саме родичів. Без причини на кшталт самозахиста, чи спасіння когось, або чогось того вартого. І це було доведено. Так що звернутися до Вічного Судді за справедливістю вона тепер не могла. Тепер її долю лише люди вирішують. Виходить, що батько був у цьому впевнений.

— Ой-йой, — прошепотіла Арін і перегорнула сторінку. Ось тобі і дурнувата змова з дурною принцесою і купкою диваків. — Чого я іще не знаю?

А не знала вона, що жінка без вогника, це не те ж саме, що чоловік без вогника. Чоловік — невдаха, котрого боги не бачать і не чують, що насправді не факт. Скоріше його в храмах слухати не захочуть. А ось жінка навіки залежна, без права голосу, як маленька дитина. Без власності, без хоч якихось прав на своїх дітей. Залежна спочатку від батька. Потім від чоловіка, якщо знайдеться дурень згодний з тим, що після його смерті все його добро потрапить в руки першого, хто схопить її за косу і потягне до весільного каменя. І діти в його руки потраплять. Це якщо проста смертна. А якщо не проста, а з титулами і статками, то здатних ризикнути буде багато. Бо жінка на ті статки і титули жодного права не матиме. Роби собі що хочеш. Та хоч на королівський трон сідай.

— Я ж навіть відмовитись від наслідування насправді б не змогла, — прошепотіла дівчина, відчуваючи, що якщо б зараз на очі трапився Бірк, від нього й попелу б не залишилось. Чи він теж не знав, що намагається отримати? — Сволота.

Ідіну вигнали без паперів на титули для її дітей. Віддали заміж тому, з ким довго сперечалися за населений піратами остров. Якраз після того, як її молодша сестра дивом вогник отримала і на очах в половини палацових ледарів вдарила колишнього коханого.

Намагалася вбити родичів.

Дівчина видихнула, перевернула сторінку, провела пальцем по рядках і знайшла саме цікаве.

В випадку смерті безправної дружини все так би і залишилось чоловіку. І її статки. І її титул. Не кажучи вже про дітей. Колись саме так змінилась династія. У Нельти з Коншів не було вогника. Вона дуже захворіла і не встигла за ним піти. Але їй знайшли чоловіка. Вона, нажаль, померла, намагаючись народити сина. Син теж не вижив. А потім за таємничих обставин померли і всі ті, хто мав найбільше прав на престол, після смерті короля, дядька тієї принцеси. І королем несподівано став її чоловік. Хоча в ньому жодної краплі королівської крові не було, а дальні королівські родичі були.

Така ось невесела казочка.

— Ідіна дурепа, — прошепотіла Арін, відкинувшись на стілець.

А іще подумалося, що Бірку б не дозволили на ній одружитись. Помер би молодим і гарним. З коня впав. Грибами отруївся. На змію в звіринці наступив. І тоді б звідкись з’явився рятівник нещасної діви без вогника.

— Ой-йой. Цікаво, Сокіл знайшов того, хто це все придумав? Чи я помиляюсь і видумую?

***

— Що тобі знов потрібно? — спитав Несплячий фактично заштовхавши Марека в куток, де сходились дві шафи. Ще й пальцем в груди потикав.

— Чому відразу…

— Не зли мене! — буквально зашипів Несплячий. — Що? Зелені мисливські чоботи зі срібними шпорами? І зграю собак, щоб ведмедя не боялися?

— Ну в тебе й фантазія. А все тому, що одинак. Знайшов би собі гарну вдовицю…

— Відчепись від мене зі своїми вдовицями. Сам їх тільки в постійних балачках збираєш. Собі знайди. А то тиняється за дівчиною, в червоному плащі, жити людям спокійно не дає. Кажи, навіщо знову приперся. А то я там рахівника з книгами залишив, ще трішки і почне щось непомітно виправляти, щоб різницю собі в кишеню закинути. А я тут з тобою…

— Хочеш, наступного разу візьму фушку і у всіх будуть голови боліти, не до підробок розрахунків буде.