розділ 20

Ідіну до майбутнього чоловіка відправляли дуже урочисто. Навіть своєрідне свято для городян влаштували. На перехрестях по маршруту її каравану поставили діжки з вином і варту, щоб за вино не побилися. І коли розмальована захисними колами карета проїжджала повз ці бочки, городяни життєрадісно горланили про те, що Ідіна прекрасна, а король щедрий. Мабуть на додаткову бочку натякали.

В палаці проводи нареченої теж вдалися. Бо був скандал. Навіть декілька, просто інші на тлі того, що наостанок влаштувала щаслива наречена, були непомітні. А Ідіна мабуть вирішила, що втрачати їй більше нічого. Тому висказалась про все. І про те, що король Лемар скнара, котрому шкода грошей на сукні для дочок. І про його небажання розуміти щире кохання. І про незручні кімнати. І про дурних вчителів. І…

Марек навіть поспівчував майбутньому чоловіку цієї чудової дівчини. Він би не одружився на ній. Навіть заради посагу в половину королівства.

Придворні ходили тихі-тихі і намагалися не привертати до себе уваги. А слуги махали руками услід каравану з таким завзяттям, наче від цього залежало їх життя.

Арін на від’їзд сестри дивилася через вікно. Не збиралася вона виходити після того, як ця придуркувата звинуватила її в своїх нещастях і пообіцяла, що і для неї ця історія закінчиться погано. Он Ромні щось обіцяти побоялася. А Арін, значить, можна. Можливо розраховувала, що сестра відповість, втягнеться в скандал і батько її теж відправить кудись заміж. Бажано заміж за когось старого, огидного і бідного. Щоб жила в курені в горах і вовну гірських козлів збирала. Відповідати на щось подібне Арін не збиралася. І зображати, що буде сумувати за сестрою — теж.

В неї й так було чим зайнятися. Марек вкотре пояснював яким саме чином вона зуміла налякати самого Сокола.

— Ти просто все ще була впіймана в мелодію і не сумнівалася, — говорив спокійно, а на його долоні розкручувався маленький смерч, щоб в наступну мить перетворитися в порив вітру і смикнути її за волосся. — Тому й зліпила свій сніжок. Якби сумнівалася, нічого б не вийшло, бо тебе вчили, що магія, то завжди складно. Що потрібно багато вчитися і слідувати вказівкам вчителів. Що потрібно її боятися. Хоча, ні, боятися якраз потрібно, бо магія це сила. Але не так.

— Магія то складно, — посміхалася Арин, і казала це, можливо, тільки для того, щоб трішки його подражнити. Помітила, що він супиться, коли вона так говорить. Це було мило, от вона й говорила. — Поки навчилася ловити перші петлі…

— Коли ти була маленька, впевнений, в тебе виходило щось зробити без петель і інших складностей. І в першу чергу тебе вчили не чіпати магію, а не робити з нею щось. А це був той самий сніжок. Ти просто брала і робила. Але тебе вчили, що так не треба.

— Це погано?

— Ні. Дітей дійсно треба вчити не чіпати небезпечне. Добре, ті прояви в зовсім маленьких дітей не сильні, ледь помітні. Але навіщо вчити так, що потім до тієї сили було складно просто дотягнутися, я не розумію.

Арін кивала і пробувала знову зліпити свій сніжок-сонечко. Але без музики Марека не виходило. Він говорив, що тільки поки що. А якщо станеться щось, що її достатньо налякає, то ніяких перепон не буде. Але потрапляти в подібну ситуацію Арін не хотілося.

Сокіл, до речі, за весь час до від’їзду Ідіни їх не турбував. Наче забув про свою обіцянку чіплятися до Марека. Мабуть йому поки що було не до того. Виловлював останніх змовників, бажавших видати Ідіну заміж за сина скарбника. Що вони збиралися з цього отримати Арін не розуміла і розбиратися не хотіла. Їй чомусь здавалося, що після цього шансу отримати вінець у сестри не буде. Бо батько, як мінімум, повинен признати цей шлюб вдалим. А навіщо йому якийсь дивак, котрий тільки про полювання, причому частіше полювання на жінок, здатен думати? А те, що красень, короля навряд би зацікавило.

Он Арін це все прекрасно розуміла і збиралася від вінця відмовитись.

Дурепа.

Бірк точно того був не вартий. Вона б про нього взагалі вже забула, якби він не присилав листи і не підкупив якусь служницю, щоб залишала на столику троянди з записочками. Впіймати цю любительку допомогти чужому коханню поки не виходило. Так що доводилося викидати квіти в вікно. Розставляти на неї пастку Арін так і не ризикнула. А то мало хто попадеться. Захист від поганих намірів Марек навісив. Але та дурепа якраз нічого поганого не хотіла зробити, ось воно й не спрацьовувало.

— Все, поїхала, — сказала Арін, коли останній охоронець з супроводу зник за воротами. — Як гадаєш, спокійніше стане? — спитала в Марека.

— Скоріше навпаки. Всі ж так чи інакше готувалися твою сестру проводити, у всіх були справи, у когось якісь плани на неї, у когось якісь домовленості з дружиною скарбника, з її сином, з іншими змовниками. Тепер всі ці люди роззирнуться і стануть робити ще щось. Можливо навіть тебе якось в свої плани включать. А то в Ромни погана репутація. Вона надто розумна і не надто добра.

— А я дурепа в білій сукні. Котру навіть Бірк обдурив, — признала Арін.

— Нічого. В тебе є я, — посміхнувся Марек. — Над найнахабнішими ще й познущаємося. Нехай тільки підійдуть.

Арін кивнула. Хоча прекрасно розуміла, що найбільше проблем буде від тих, хто не підійде. Просто стане щось робити, не привертаючи до себе увагу. Аж захотілося вийти у двір, де ще стояли любителі помахати вслід каретам, зробити сніжок і кинути його в одну з бокових башт. Щоб вона розвалилася на друзки і всі стали боятися зв’язуватися з ненормальною.

***

На третій день після від’їзду Ідіни сталося диво. Диво по словах Арін. Причому ці слова звучали так, мов дівчина побачила у власному келиху таргана. Він там плавав, махав лапкою, а час від часу відправляв палкі повітряні поцілунки.

Марек як почув про диво, подумав, що знову приходив Бірк і пообіцяв самовбитися, якщо принцеса негайно не стане його дружиною. І коли тільки встиг? Марек же буквально півгодини був відсутній у вітальні. Приводив себе до ладу і перевдягався у звичайного городянина — нарешті офіційно було дозволено знову тинятися де хочеться і вони вирішили піти в храм, раз таке діло. Причому, на очах у варти. Нехай нещасні підлеглі Сокола швиденько збираються і біжать слідом. Ну, чи хто там має це робити, коли принцеса без попередження полишає палац, ще й маскується під служницю і виходить непомітною хвірточкою. Ото вони здивуються, коли до храму дійдуть.