розділ 17

Стояти за спиною принцеси було нудно, якщо чесно. Тому Марек думав.

Арін цього разу прийшла хоч і не останньою, але й не першою з жінок. Ідіна взагалі давно тут сиділа і їй встигло це набриднути. Тому вона крутилася і ніяк не могла зручно всістися. Або намагалася «непомітно» когось видивитися, наприклад, дружину скарбника. Бо в них був план позбавлення від несподіваного нареченого і ніхто бідній досі не розповів чим той план закінчився. Та навіть про те, що нещасній жінці зараз не до принцес, ніхто не розповів.

Марек повільно видихнув і на мить заплющив очі.

В королівському палаці відбувалася якась дурня. Причому, цій дурні дозволяли відбуватися. Навіщось.

Доморощена інтриганка, псуючи кар’єру чоловікові, намагалася одружити свого дорогоцінного синочка на найстаршій принцесі. Навіть неважливо, чому обрала саме її. Але парочка була б ідеальна. Обоє нахабні, самовпевнені і вважають себе розумними без жодних на те підстав. Марек би не здивувався, якби дізнався, що насправді король Лемар давно пообіцяв старшу дочку колезі, просто не став її відразу радувати. І мовчав про те, аж поки така чудова причина не з’явилася. А до того дозволяв розвиватися інтризі навколо неї. Робив заклопотаний вигляд. Кудись старшого тіньової варти відправив, щоб ті інтригани менше боялися.

Або… Або вся справа в тому, що старшеньку майбутньому чоловікові потрібно було вручити саме так. Начебто прийнявши рішення щойно. А так, да, в неї були шанси отримати вінець спадкоємиці. Чесно-чесно. Король ж не розумів, що його старша дочка не надто розумна.

І скарбник дуже вчасно прогулювався поверхом нижче, наче чекав, що йому на голову щось звалиться і можна буде залишити дружину без контролю. Про те, які щити вміє ставити Арін, дізнатися неважко. Встановити відповідну пастку…

Чудова теорія. Цікава. Тільки незрозуміло навіщо і кому воно потрібне. Дурня ж якась на перший погляд. Та й на другий — теж. А король Лемар хто завгодно, але не дурень. А значить, дива, котрі відбуваються в палаці, мають якийсь сенс. Знати б ще який.

І спитати нема в кого. Хіба що в Сокола. Він, звичайно не відповість, але послухати, подивитися його реакцію було б цікаво.

Марек трішки подумав над цією ідеєю і вирішив, що чогось вона таки варта. Але поспішати з її реалізацією не треба. Спочатку краще спробувати розібратися без нього. Так що видихнути, згадати, що він зараз тілоохоронець, а не слідопит першого храму і зосередитись на тому, що відбувається тут і зараз.

Ідіна нарешті накрутилася в своє задоволення. З огидою подивилася в тарілку, наче там не кролик з тушкованими овочами був, а жменя тарганів з гнилою цибулею. Підтисла губи і по черзі подивилася на сестер. Спочатку на молодших, котрі сиділи тихо-тихо і дружно дивилися виключно на страви. Потім на Ромну, трішки бліднувату, але все таку ж гордовиту. А вже після неї на Арін, котра старанно зображала нещасну сирітку, сором’язливу таку, наче це не вона майже змусила Сокола посміхнутися.

— Це не чесно! — сказала Ідіна так голосно і несподівано, розриваючи тишу, котра панувала за сьогоднішнім за столом, що товстий чоловік в синьому жилеті впустив виделку і закашлявся. — Не чесно!

Погляди всіх присутніх зібралися на ній. Навіть молодші принцеси відірвалися від тарілок. А товстун в жилетці витріщався покашлюючи і затискаючи рота долонею.

— Що не чесно? — з кровожерливою лагідністю спитав король.

Молодші принцеси тут же знову втупились в тарілки. Товстун видав такий хриплий звук, наче збирався впасти замертво. Ромна нагнула голову, щоб ніхто не бачив її посмішки. Арін старанно опустила плечі, вона ж бідна сирітка, котрій тут і так ніяково. І тільки одна Ідіна зобразила впевненість з гордістю і відповіла:

— Все нечесно! Чому саме я маю йти заміж? Найнепотрібніша тут Рінка, ходить в своїх білих сукнях, міль зображає. Єдине, плакатись добре вміє, аж тілоохоронця собі в храмі виплакала.

І рукою махнула на Марека, котрий зображав байдужість.

— І? — натякнув король, щоб дочка продовжувала свою цікаву промову.

— З неї вийде добра дружина. Буде плакатись, чоловік буде її коштовностями втішати. А я не така! Мені потрібно більше! Я варта чогось більшого!

Товстун знову закашлявся і всі подивилися на нього. Арін аж тихенько хихикнула, мабуть теж подумала, що цей чоловік як ніхто годиться на роль чогось більшого.

— Чого більшого? — спитав король так, що навіть Марек в свої п’ятнадцять років закрив би рота і спробував стати маленьким і непомітним. Але Ідіна була, як скала і її те не пройняло.

— Всього! Я приведу королівство до миру і цвітіння! Всі будуть щасливі і багаті. Не те, що зараз!

— Яка маячня. Цвітіння, це ж треба, — пробурмотів король і підвищивши голос порадував Ідіну: — Нажаль, запізно ти про цвітіння королівства заговорила. І осінь близько, і король Ейтиль вже відповів на мого листа. Він згоден взяти тебе за дружину.

— Але це не чесно!

Король хмикнув.

— І… і… і… — спробувала підібрати аргументи Ідіна. — І я знаю як буде краще! Мені говорили!

— Хто і що говорив? — холодно прозвучав чоловічий голос і всі дружно перевели погляди на Сокола, котрий примудрився тихенько зайти і стояти собі непоміченим коло дверей.

— Ніхто, — невпевнено відповіла Ідіна і втупилася в тарілку, навіть про своє «нечесно» миттєво забула.

— Тірен? — спитав король.

— Розпитують, — відповів він щось незрозуміле. — Його дійсно труїли. Але не так, щоб помер, а щоб був іще дурнішим, чим є. Ідіну я б теж перевірив.

Король кивнув, махнув рукою, щоб Сокіл теж сідав, і задумливо сказав:

— Що ж, зараз я вам розповім одну цікаву казку. Якраз добре до десерту пасуватиме.

Присутні притихли і стали смиренно чекати казку, навіть Ідіна.

— Жила собі принцеса, — сказав король, коли принесли тістечка. — Прекрасна, як світанок, добра і мила. А потім вона виросла, першою, бо була найстарша. І навкруги неї першої стали крутитися різні пройдисвіти. Розповідати їй, чого вона варта, обіцяти допомогу, присягатися в вічному коханні. Кому що було потрібно, той те і говорив. А принцеса, нажаль, виявилася надто довірлива, і не зчулася, як вже говорила чужими словами, вірила в різну дурню, не зважала на вчителів і компаньйонок, зате вірила, що закохалася. Всі мої дочки чомусь вірять, що закохалися.