розділ 14

— Венса! — заревіли над вухом, коли Арін зовсім не чекала. Від несподіванки вона пискнула, підскочила і ледь не почала лізти Мареку на шию. Просто інстинктивно.

На цей момент хлібні язики вже принесли, упакували і навіть подякували за відвідини такого чудового місця. А кричати якийсь ненормальний став, коли вони вийшли на вулицю.

— Венса! — продовжував надриватися кремезний чоловік і спробував впіймати Арін в ведмежі обійми. — Не роби вигляд, що не впізнаєш мене. Це я, твій зайчик.

Про зайчиків у Венси було дуже дивне уявлення. Арін навіть завмерла на мить і спробувала того зайчика в чоловікові роздивитися. За що відразу поплатилася, бо він її ледь не впіймав.

— Венса!

Марек смикнув Арін до себе, ліктем вдарив зайчика в живіт і видихнув:

— Біжимо!

І вони дійсно побігли. По вулиці, петляючи між людьми і якимось дивом ні з ким не зіштовхнувшись.

— Венса! — неслося за спинами. — Венса!

І стільки було в цьому голосі страждання, що Арін соромно стало.

Зупинилися вони, коли забігли за ріг. Марек притис Арін до стіни, щось незрозуміле прошепотів і велів:

— Замри.

І вона завмерла.

Зайчик в провулок заглянув, але їх не побачив. І його «Венса!» ще довго лунало, поступово віддаляючись.

— Ти дуже проблемна принцеса, знаєш? — спитав Марек, коли крики нарешті потонули в нічному вуличному шумі. — Зайчик, це ж треба.

Арін приснула. І довго сміялася, притискаючись обличчям до його плеча. А іще впіймала себе на дивній думці. Їй ця пригода сподобалася. І вона з величезним задоволенням ще б кудись з ним сходила.

До палацу вони знову йшли садами, ярами і кущами. Марек згадав про клямку і дійсно її вирвав зі старих дверей незрозумілої споруди, захованої між конюшнями і дальнім садом. Прилаштувати на двері пообіцяв уже вдень. Бо спочатку цю залізяку треба було почистити. Арін хихикала, уявляючи, як на клямку будуть дивитися компаньйонки.

— Скажеш, що тобі потрібен особистий простір, — підказав Марек. — А вони будуть думати, що ти мене боїшся і ось так натякаєш.

Арін знову тихенько розсміялася.

А в палац вони повернулися легко. Через чорний вхід на кухню, дочекавшись поки вартовий, що ходив під вікнами, буде дивитися в інший бік. По коридорах, обережно ступаючи, бо маскування не ідеальне і насправді їх не бачать, бо не хочуть на них дивитися завдяки магії. А якщо наробити багато шума, доведеться цю магію посилювати і вранці хтось може помітити сліди.

А коли нарешті дійшли до вітальні і опинилися за її дверима, там чекав великий сюрприз.

— Яка вдала рибалка, ти дивись, — захоплено сказав Марек і підійшов до найближчого тіла, що валялося ледь не біля самих дверей.

Це був чоловік в чорному одязі, зимньому плащі і з величезним мішком, котрий Арін сплутала з ковдрою. Ага спатоньки людині захотілося і саме в вітальні третьої принцеси. Марек це тіло перевернув, стягнув з нього капелюх, котрий і так ледь тримався і маску. Роздивився обличчя.

— Ти його знаєш? — спитав.

— Старший син скарбника. Він до мене торік залицявся. Не дуже приємно, хоча він так, здається, не вважав.

— Не дуже приємно?

— Обіймати намагався і в вухо дурню шепотіти. Я його вдарила, при свідках і він дуже образився.

— Ага, а тепер ще й батько постраждав. І цей бовдур вирішив мстити. Викраденням зайнятися, — покивав Марек. — Заходь, вони всі сплять і тільки цей бовдур здогадався зупинитися на порозі і роздивитися кімнату. Своїх колег побачив, але вискочити в коридор не встиг. Хто в нас тут іще?

Трохи далі від дверей Бірк похропував в обіймах ключниці поверху, жінки не дуже молодої, але фігуристої. Серед слуг ходили чутки, що вона бере хабарі за допуск різних бовдурів в дівочі кімнати. Але скандалів не траплялося і Арін не дуже в це вірила. А тут ось це. Добре хоч Бірк без мішка.

— Хм, сподівався на скандал і що мене батько теж заміж віддасть, за нього? — з сумнівом спитала принцеса.

— Не такий і поганий план. Хоча міг і прибити, а заміж за когось іншого, — відповів Марек, підійшовши до іще одного тіла. Це знову був чоловік, знову в масці і чорному одязі, але без мішка і зовсім незнайомий. — У цього одяг біднуватий для палацу, пофарбовано так собі, на сонці мабуть зеленкуватим віддає. А для слуг надто дорого, сорочка все-таки шовкова. — Він присів і спритно обшукав чоловіка. Знайшов склянку з зіллям, чотири ножа, трохи грошей і папірець, на котрому був намальований план покоїв зі стрілочками. А іще в чоловіка був амулет, мідна пластина , котра ледь помістилася на долоні, з видавленими символами. — Хм, а ось амулет для відведення очей штука дорога. — І засунув цей амулет собі в кишеню.

Останньою любителькою поспати на підлозі була Ідіна в форменій сукні служниці і якимось зіллям в долоні. Арін до неї підійшла, довго роздивлялася.

— І що б змінилося, якби вона мене отруїла? — спитала в Марека.

— Навряд це отрута. Скоріше якась гидота для швидкого сп’яніння, чи ліки, котрі здоровій краще не приймати. Так що, повішу амулети на струну і ти без них нікуди більше не виходиш. Навіть на бал. Навіть якщо вони образ будуть псувати.

Арін кивнула.

— І що нам з ними всіма робити? — знову спитала.

— Сортувати. Потім когось віддамо, когось залишимо і спочатку розпитаємо. Хоча, ні, я всіх окрім твоєї сестри розпитаю, а потім віддам варті. Мовляв, прокинувся від шума, вийшов, а тут вони лежать купкою. І ніхто не здивується, що тобі клямку захотілося прикрутити. А поки йди спати, я тобі розповім, що вони на мої питання відповіли.

Арін мить постояла і кивнула. Чомусь вона Мареку вірила. Не через контракт, а просто вірила.

***

Марек провів поглядом принцесу, нахмурився, згадуючи, про що саме забув і кинувся слідом.

— Костюм! — випалив він, увірвавшись в кімнату, Арін аж підстрибнула. — Потрібно костюм повернути. А то вранці припреться зайчик питати, чому його власниця вночі втікала, а костюма нема.