розділ 11

— Неможна такий щит в приміщенні, — сказав Марек першим ділом, як тільки Арін розповіла про свій захист. Відвідувачі нарешті закінчилися, а поговорити треба було. — Він відштовхує атаку, посилюючи її і відправляючи до противника. А в приміщеннях є стіни і відстань до них недостатня, щоб воно розвіялось.

— Іншого простого я не знайшла, — призналась дівчина.

— Цей не простий.

Арін подивилася на нього з сумнівом.

— Тебе зовсім магії не вчили? — спитав, картинно приклавши пальці до лоба, мов це в нього тут голова боліла.

— Тримати вчили, стримувати, дозувати при наповненні.

— І?

— Що «і»?

— Найпростішим лінійним щитам вчили? Наприклад, щоб від піднятого вітром пилу прикритися. Удар такі не витримають, зате тренуватися на них легко. І розуміння приходить що просте, а що не дуже.

— О, — тільки й змогла сказати Арін.

— Стерво з кривими ногами, — пробурмотів він. Озирнувся, поворушив пальцями коло вуха, нахилився над дівчиною так, що вона його дихання на своєму обличчі відчувала і прошепотів: — А тепер дуже-дуже добре подумай і дай відповідь на таке запитання. Замахів на твого батька було багато з боку його дружин?

— Не знаю, — ледь чутно відповіла Арін, інстинктивно намагаючись втиснутися в подушку якомога глибше. Бо було ніяково.

— А хто може знати? — продовжив шепотіти Марек.

Арін спіймала себе на тому, що як заворожена дивиться на те, як його губи ворушаться. А іще в нього була ледь помітна горбинка на носі і прозорі веснянки.

— Так хто?

— Не знаю, — відповіла дівчина. Вона дійсно не знала. Та їй подібна думка в голову не залітала.

— Як же все складно, — пробурмотів Марек і відсунувся. — Але за логікою, навряд тим нещасним подобалося, що їх віддають, як худобу на розплід. І про характер короля Лемара вони перед весіллям мали знати. І він був їм не радий. А вдома їх могли любити, балувати, і тут як в крижану воду. А після народження дитини батькам жінок вже не повертають, навіть якщо чоловік випадково помер. Так що залишилися б тут королевами.

— І що? — спитала Арін.

— Могли захотіти позбавитися чоловіка. І спробувати те зробити. Ось він і не любить жінок. І вважає всіх до одної дурними. І власним дочкам намагається не давати в руки зброю, щоб в їх симпатичних головах не завелися думки про позбавлення від батька. Бо інакше я не розумію, чому тебе нічому не навчили.

— Ромну вчили. Вона свої квіти за допомогою магії вирощує. Ідіну не змогли, в неї з магією взагалі не дуже. Вона навіть втримати не може.

— У твоїх сестер є родичі, ось вони й підшукали вчителів, — з деяким сумнівом сказав Марек. — Добре, будемо вважати, що королю дійсно нема діла до власних дочок і вони ростуть, як трава. Котрусь поливають сторонні люди. Котрась сама шукає пригоди на свою голову. А королю живі, і добре.

— Ти обіцяв мене вчити, — нагадала Арін.

— Буду, куди я подінусь. Не хочу щоб ти випадково мені на голову дуба звалила. З магією поки все зрозуміло. А твоє уміння бити чоловіків звідки взялося?

— Голова варти вчив. Я і мечем трохи вмію, і кинжалом, і бігаю добре.

— Твої сестри теж?

— Ромна. Інші не хотіли займатися, сказали, що не солдати. Особливо Ідіна.

Марек похитав головою, трішки повитріщався на натюрморт з яблуками і синіми квітами в вазі. Походив туди-сюди.

— Потрібно купити амулети, але мені дуже не хочеться тебе залишати. Ти напрочуд приємний наймач, а в цьому палаці безлад і бардак. Не здивуюся, якщо тебе ще й вкрасти спробують, поки ти лежиш і не можеш чинити опір.

— Хто мене вкраде?

— Та хоч цей, безнадійно закоханий. Вкраде і понесе в храм одружуватися.

— Пфи.

Марек знову походив туди-сюди, дивлячись то в вікно, то на Арін, то на стелю. А іще він постійно ворушив пальцями, мов виплітав щось.

— Що ти робиш? — спитала Арін.

— Сонну павутину. Якщо в нашу відсутність сюди прийдуть сторонні, вони тут і заснуть. І будуть спати, поки я не розбуджу.

— Ов, — сказала Арін, в уяві котрої тут же з’явилися служниці з приладдям для прибирання. Сплять собі на килимі, похропують. А потім ще їх начальниця приходить і теж лягає поруч. А потім варта. А потім нова порція співчуваючих. А потім вона з Мареком повертаються, а тут половина палацу в декілька слоїв на килимку валяється. — Ти впевнений, що це хороша ідея? І я не можу нікуди поки подітися, я лежу і хворію. В мене все ще трішки голова болить, якщо ворушитися.

— Я тебе вилікую, — легко пообіцяв Марек. — Нам потрібно в місто, за амулетами. Я знаю, де їх можна вночі взяти. Одну я тебе не залишу. А павутина змусить відвідувачів нас дочекатися, а не бігати коридорами і репетувати, що принцесу вкрали. Ми швидко повернемося.

Арін подивилася на нього з сумнівом, але сперечатися не стала.

Марек дійсно умів лікувати. Він обережно, кінчиками пальців надавив на скроні, закрив очі і Арін відчула легке поколювання. Наче зірочки по шкірі пробіглися і зникли, забравши з собою залишки болю.

— Вийшло, — видихнув він.

Лікував Марек з половину хвилини, але вигляд у нього після цього був такий, наче він чотири кола намотав навколо палацу, зі всіма його садами, стайнями, аренами і сценами. Причому біг швидко-швидко.

— Ти впевнений, що з тобою все гаразд? — з підозрою спитала Арін.

— Впевнений. Просто воно не моє, доводиться робити велике зусилля, щоб витягнути. Цілительського дару в мене зовсім нема, але вчили мене колись дуже добре.

І посміхнувся.

А Арін згадала, що нічого про нього не знає.

— Хто ти насправді? — спитала.

— Бард, воїн, маг, — відповів він. — Всього потрохи, але все на своєму місці. Так, в твоїх кімнатах є потайні ходи? Вечоріє, скоро твої старші дами прийдуть виганяти мене в сусідню кімнату, щоб я випадково в твоїй спальні не залишився, але я сяду під дверима охороняти. І з місця не зрушу. Підуть, активую павутину. Ти лежи і не говори, що голова вже не болить. Можеш навіть поспати, я тебе розбуджу. Але виходити нам краще так, щоб ніхто не побачив випадково. Ще очі всім відводити, маскуватись…